Анастасія Алтуніна: «Підтримувати інших, аби триматись самим»

Волонтерство сьогодні — це дещо більше, ніж просто допомога. Це те, що заряджає рухатись попри втому, відключення світла, неприємні новини. Це те, що дозволяє, відчути себе частиною великої спільноти. У Kernel корпоративні волонтери стали справжніми друзями, які підтримують і військових, і одне одного. Зараз волонтерська спільнота активно шукає нових учасників, тож якщо маєте бажання допомагати, наша розмова з Анастасією Алтуніною — це ваш знак. Як починався «Корпоративний волонтер», з чим стикаються волонтери та що отримують ті, хто долучається, далі у розмові.

Анастасіє, розкажіть, будь ласка, як почалась ваша волонтерська діяльність? Що вас мотивувало?

Моя персональна волонтерська діяльність почалась ще у 2014 році. На мене дуже вплинув Майдан, це була та сама зима, що нас змінила… Я брала там активну, і подекуди небезпечну для себе участь. Уже тоді зрозуміла, що хочу працювати для суспільства: допомагати фронту, робити добрі справи, бути корисною для країни.

Спершу ми допомагали друзям-військовим: купували речі, привозили машини з-за кордону, передавали їх на підрозділи. Коли в Kernel виникла ідея корпоративного волонтерського проєкту, це була можливість продовжувати реалізовувати потребу допомагати. Я одразу поринула в проєкт. Я не відчуваю це роботою — це внутрішнє покликання.

Ви були з проєктом від самого початку? Як усе стартувало?

Все почалося з ідеї Катерини Співакової, директорки з комунікацій та взаємодії з урядом Kernel. Вона спілкувалася з військовими, а вони ділились, що мають незакриті питання: після поранень хлопці в шпиталях залишаються взагалі без речей і подекуди без підтримки. Я ніколи не робила схожих проєктів раніше, але ми почали вимальовувати концепт.

Механіка була такою: бригади дають інформацію про поранених, ми набираємо волонтерів в компанії, колеги відвідують військових в лікарнях, спілкуються, привозять матеріальну допомогу від Kernel. Ми продумували, як закрити потребу в речах першої потреби: одяг, гігієна, вітаміни. Згодом вирішили додавати до речей дитячі малюнки від дітей колег, щоб дарувати захисникам тепло та емоційну підтримку.

Набори ми збирали з душею, частину елементів постачальники шили за нашими ескізами. Наприклад, серед речей є спортивні адаптивні костюми, якими зручно користуватись навіть з гіпсом чи протезами. Ми постійно збирали зворотний зв’язок від військових: що подобається, що варто додати. Намагались продумати навіть такі дрібниці, як настільні ігри чи солодощі, бо вони додають радості. Сумки, в які це все пакували, робили практичними, щоб потім ними можна було користуватися як на фронті, так і у повсякденному житті.

Яким саме військовим ви допомагаєте?

Спершу допомагали мобілізованим співробітникам Kernel, забезпечували всім необхідним до відправки на фронт, підтримували сім’ї. Згодом підключили бойові бригади: зараз у нас п’ять бригад, якими ми опікуємося. Звісно, усіх мобілізованих співробітників також відвідуємо та продовжуємо підтримувати.

Як ви залучали колег? Було непросто мотивувати на волонтерство?

Наша перша розсилка про старт проєкту була експериментом. Я просто схрестила пальці і чекала, чи хтось відгукнеться. І була вражена, коли почали писати люди з різних куточків країни, офісів, різних посад. У нас зараз пул волонтерів від співробітників до керівників вищої ланки. У проєкті немає посад чи повноважень — тут ми всі просто люди, які хочуть допомагати та підтримувати.

Для волонтерів ми створили спільний телеграм-канал: там постимо фото з відвідин, обмінюємося історіями, вітаємо зі святами. Постійно проводимо навчання з психологом, який мав бойовий досвід і працював із пораненими та людьми з ПТСР. Він допоміг нам підготуватися до роботи: що можна говорити, як підтримувати військових, не зашкодивши собі.

Чи були особливо зворушливі моменти у вашій командній роботі?

Так, чимало. Наприклад, колега Вадим Медвідь, який має подвійну ампутацію, захотів стати волонтером, щоб показати, що життя після поранення продовжується. Коли він розповів свою історію на загальній зустрічі, я просто розплакалася з вимкненою камерою.

Ще пригадую нашу поїздку до Житомира. Ми відвідували кілька військових, дуже затримались і їхали до останнього в той день, але його в лікарні не було. Коли ми приїхали, виявилось, що він пішов на весілля, яке гуляли поблизу. Він зателефонував, перепрошував, що не дочекався, але сказав: «Будь ласка, зрозумійте мене, я дуже хочу жити». Кожне відвідування — це маленька історія про людину, її сім’ю, мрії, плани на майбутнє.

Які труднощі трапляються?

Інколи непросто спілкуватися з пораненими, які мають серйозні травми, ПТСР або мовчазні чи іноді навіть агресивні. Кілька разів бувало, що вже після відвідування військові телефонували вночі або в нестабільному емоційному стані. Важливо навчитися підтримувати їх і водночас залишатися в ресурсі. Психолог допомагає з практичними кейсами, ми регулярно тренуємося.

Що б ви порадили тим, хто хоче долучитися, але вагається?

Звертайтеся до мене. Я готова особисто сходити на каву чи проговорити по телефону, розказати, показати, як усе відбувається, підтримати. У нас велика волонтерська сім’я, колеги з різних міст супроводжують на перші відвідини. Головне — бути у ресурсі, бо волонтерство — це про віддавати й отримувати енергію натомість.

А як ви відновлюєте власний ресурс?

У проєкті — з кожним новим відвідуванням, з кожним постом від волонтерчиків у телеграм-каналі, кожною фоткою з посмішками на обличчях. Особисто моя підтримка — це моя сім’я, тваринки, світ, що мене оточує та маленькі добрі справи, які намагаюсь робити щодня. Це дає енергію і заряджає.

Що зараз важливо для команди корпоративних волонтерів?

Для наших волонтерів надзвичайно важливо відчувати, що їхня допомога має сенс і реальний вплив. Усвідомлення власної корисності, щира вдячність і зворотний зв’язок надають сил рухатися далі. Особливо мотивують слова подяки від військових підрозділів і особисті повідомлення від поранених: «Тепер ми ще краще розуміємо, за що та за кого воюємо».

Надихає й те, що до волонтерського руху приєднується дедалі більше колег, посилюючи спільні зусилля. Тож якщо відчуваєте в собі натхнення, обовʼязково долучайтесь до нашої спільноти. Спробуйте! Це не лише про допомогу тим, хто цього потребує. Це про розуміння: «Я роблю щось дійсно важливе для нашої перемоги та людей, які її наближають!»