Люди-історії, які працюють серед нас!

Kernel — це не лише сучасні технології, масштабна інфраструктура та інновації в агро. Це — потужна команда, цінності, взаємопідтримка. І серед цієї команди є люди, які десятиліттями працюють у компанії, проходять із нею етапи трансформацій, росту та викликів.

Продовжуючи серію постів до 30-річчя Kernel ми знайомимо вас з  нашими колегами Дивізіону виробничих активів: начальницею зміни Ларисою Гогою, начальницею вимірювальної виробничої лабораторії Світланою Стягайло та головним юрисконсультом Романом Шушняєвим — людьми, які щодня створюють якість і стабільність, надихають свої колективи та живуть тим, що роблять.

— Ларисо Андріївно, розкажіть, як починалась ваша робота в Kernel?

— У 1982 році я вступила до Вінницького політехнічного технікуму за спеціальністю «технологія жирів і жирозамінників». А з 1986 року, одразу після розподілу, почала працювати на олієекстракційному заводі у тоді ще Кіровограді. І з того часу, уже майже 40 років, я не змінювала підприємство, сьогодні це Кропивницький ОЕЗ. Насправді я дуже ціную те, що пройшла тут такий довгий шлях.

Спочатку я працювала апаратником рафінації, потім заочно здобула вищу освіту в Харківському політехнічному університеті й почала працювати начальницею зміни. Мені завжди подобалося бути в колективі, спілкуватися з людьми, досягати результатів разом. Це велика частина мого життя.

— Ваша кар’єра тісно пов’язана з агропромисловістю. Чому обрали саме цю галузь?

— Мені з дитинства подобається все, що пов’язано з природою. А соняшник — це взагалі окрема любов. Думаю, вибір професії був немов покликанням. Ще в школі з нами проводили профорієнтаційні зустрічі, розповідали про спеціальності і тоді я, мабуть, просто відчула, що агропромисловість — це моє.

Зараз не уявляю себе поза тим, чим займаюся. Це стало частиною мене: моя робота, мій колектив.

— Ви працюєте в компанії досить давно. Що змінилося за ці роки, а що залишилося незмінним?

— Змін дуже багато: технологічних, організаційних, інформаційних. Якщо порівняти, як усе виглядало в 80-х і як працюємо зараз, — це “небо і земля”. Зараз усе швидше, точніше, сучасніше. Наприклад, у нас нещодавно відкрився новий цех гідратації олії. Процес його запуску був надзвичайно динамічним, і тепер ми вже бачимо результати.

Також суттєво оновився підхід до документації, обліку, аналітики. Впроваджуються нові програми, усе компʼютеризовано. Ми використовуємо аналізатори якості, нові системи обліку по шроту.

Але є те, що не змінюється: підтримка в колективі, повага одне до одного, бажання рости та вдосконалюватись.

— А як ви адаптуєтесь до нововведень?

— Це окрема історія. Дуже допомагає навчання у Kernel Hub. Інформації багато: і відео, і текстові матеріали. Коли стикаєшся з новим викликом, починаєш шукати відповіді, навчаєшся, пробуєш ще раз. І знову працюєш, уже впевнено. Головне — мати бажання. А коли ти в команді, яка має спільну мету, усе можна подолати.

— Розкажіть трохи про вашу команду. Що для вас важливо в колективі?

— На мою думку, щоб команда була ефективною, потрібні взаємопідтримка, взаєморозуміння, одна мета. Тоді ми рухаємось уперед. Я мала досвід бути наставником для молодих колег. Це дуже надихає, коли бачиш, як ті, кого навчав, зростають, стають керівниками. Приємно бачити, як команда розвивається, і розуміти, що я також сприяю цьому.

— Світлано Іванівно, як розпочався ваш шлях у компанії Kernel?

— Я прийшла на завод у 2009 році на позицію лаборанта-правовідбірника. Тоді це ще не був завод компанії Kernel. А вже у 2011 році, коли Українська Чорноморська індустрія стала частиною Kernel, почалась моя історія саме в компанії. І от уже повних 14 років я з нею.

Починала з відбору зразків насіння, проведення базових аналізів. Але кар’єра швидко пішла вгору: через пів року я стала старшим лаборантом хіманалізу, а згодом — інженером сировини. Було навіть таке, що лабораторію тимчасово передавали іншій юридичній особі, але я вирішила залишитись в Українській Чорноморській індустрії і не помилилася. У 2014 році, завдяки підтримці моєї керівниці Наталії Іванівни, я стала начальником лабораторії, і працюю на цій посаді до сьогодні.

— Чому обрали саме лабораторну роботу?

— У мене технологічна освіта, тож коли зʼявилася вакансія на заводі, я ні секунди не сумнівалась. Мені це цікаво. Почала розвиватися, з’являлися нові задачі, нові інструменти. У Kernel є всі умови для зростання: хочеш — вчишся, тебе підтримують, направляють на навчання. Це дуже цінно.

— Що змінилося у вашій роботі за ці роки?

— Дуже багато. Якщо говорити про лабораторію, то ми пройшли шлях від паперових журналів до повноцінної автоматизації. Сьогодні працює програма «смарт-лабораторія», яка дозволяє автоматично формувати результати аналізів, без ручного підрахунку в Excel чи блокнотах. Усе в електронному вигляді, з інтеграцією в системи. Це значно спростило роботу і зменшило кількість помилок.

Зміни спочатку сприймаються людьми обережно: «Навіщо нам це, ми і так працювали». Але коли починаємо стажуватися, пояснювати, навчати, з часом бачимо, що воно дійсно полегшує життя. І вже самі дивуємось: як ми раніше без цього обходились?

— Розкажіть про вашу команду.

— У нас стовідсотково жіночий колектив. Не тому, що ми не хочемо працювати з чоловіками, просто хлопці в нашому регіоні часто вважають лабораторну роботу важкою. Але жінки справляються чудово.

Я завжди намагаюся бути відкритою. Кажу своїм дівчатам: «Є проблема — приходьте, поговоримо. Маєте ідею — поділіться. Якщо бачите, де можна вдосконалити роботу, пропонуйте, що можемо зробити краще». Ми всі — не тільки працівниці, ми ще й мами, дружини, доньки. І треба розуміти, що іноді людину треба просто вислухати, підтримати. Тому ми трохи більше одна для одної, ніж колеги. Зараз складний час: повітряні тривоги, коли ми змушені зупиняти роботу з безпекових міркувань. Тому дуже важливо, щоб друга зміна підхоплювала те, що не встигла перша. Без цього ми не зможемо вижити як команда.

— Що вам найбільше подобається у роботі?

— Робота з людьми. Команда постійно змінюється: хтось іде в декрет, хтось приходить новий. І кожного разу, коли йдеш на роботу з людьми, то ти готовий до всього. Це не рутина, це — життя.

А ще подобається постійний розвиток. Ми не стоїмо на місці. Упроваджуємо нове, тестуємо, вдосконалюємо. Щось зробили і вже думаємо: «А як ще краще?». Це заряджає. І коли знаєш, що завтра на тебе обовʼязково чекає щось цікаве, — на роботу хочеться йти.

— Романе Миколайовичу, з чого почалась ваша карʼєра в Kernel?

— Так склалось, що Kernel прийшов до мене, а не я до Kernel. У 2009 році компанія починала проєкт на базі одного з елеваторів у Миколаївській області. Їм був потрібен фахівець, який супроводжуватиме питання землевідводу для будівництва водозабірних свердловин. Я спеціалізувався саме на юридичному регулюванні земельних відносин, тож міг бути корисним. Із цього й почалась моя співпраця з Kernel, яка тримає й досі.

— Чому ви обрали саме правову галузь?

— Ну, по-перше, мені завжди подобалась юриспруденція, ще зі школи захоплювався історією, гуманітарними науками. Тож юридична галузь була для мене закономірною. А по-друге, у 2009 рік співпраця з великим клієнтом, таким як Kernel була мені дуже цікава. У Первомайську на той час Kernel був як щось на кшталт Coca-Cola для Києва — велика компанія з багатьма перспективами.

— Як змінилася компанія за ці роки? 

— Компанія дуже зросла. З’явилися нові напрямки, нові люди, логістика змінилась. Але головне — збереглась гнучкість. Незважаючи на виклики, ковід, повномасштабне вторгнення, компанія адаптується до нових умов. І ми вчимось адаптуватись разом з нею.

— Що для вас є прикладом такої гнучкості?

— Kernel починався з елеваторного господарства, зберігання. Але перейшов до виробництва, вирощування, і наче замкнув цикл. Зараз уже йде далі, у виробництво електроенергії. Це логічна еволюція.

Ну й гнучкість у робочих процесах. Наприклад, під час запуску ТЕС ми мали ковід. Іноземні фахівці не могли приїхати. Ми налагоджували запуск онлайн, самостійно підбирали фахівців, щоб запустити станцію. Під час блекаутів, коли нас не під’єднували до мережі, ми переналаштували обладнання й самостійно забезпечували електрику на заводі. І завод не зупинився.

Оце й є гнучкість: бачити, що змінюється навколо, і не ігнорувати це, а адаптуватись.

— Що допомагає бути гнучким, швидко адаптуватись, сприймати перешкоди як виклики?

— Просто ми тут всі такі. Ми постійно на звʼязку, готові разом вирішувати проблеми. Директор, фахівці, заступники, керівники відділів — усі комунікують. Робота без цього неможлива. І в нас комунікація спокійна, у будь-якій формі: усно, телефоном, електронкою. Коли є внутрішня підтримка, жодні зовнішні виклики не здаються такими складними.

Щиро дякуємо за розмову! Бажаємо натхнення, підтримки  і багато нових приводів для професійної гордості.