Історії людей, які творять Kernel: про допомогу, спілкування і силу командного духу

До 30-річчя Kernel ми продовжуємо знайомити вас із командами, які щодня роблять внесок у розвиток компанії та її взаємодію з громадами, формуючи довіру, цінності та репутацію бренду. Цього разу ми заглядаємо за лаштунки Служби корпоративної соціальної відповідальності — напряму, який є мостом між бізнесом і громадами, між стратегічними цілями компанії та реальними потребами людей.

Ми поспілкувалися з двома представниками Служби — Юрієм Левченко, керівником соціальної служби кластеру Полтава-Південь, який понад десять років працює у напрямі КСВ і став свідками його трансформації, та Іриною Нагорною, яка займається питаннями соціальної сфери на Придніпровському та Кропивницькому ОЕЗ трохи більше року. 

Юрію, розкажіть, як ви почали працювати в Kernel?

Я прийшов до компанії наприкінці 2013 року. Це був складний період, початок Революції на Майдані. До того я працював старшим викладачем кафедри всесвітньої історії та методики викладання історії у Полтавському національному педагогічному університеті імені Володимира Короленка. Мав педагогічну освіту, закінчив аспірантуру, готувався до захисту дисертації. Але відчув, що треба щось міняти. Почав працювати у кластері Полтава-Південь на посаді заступника керівника соціальної служби. Згодом у 2024 р. мене призначили її керівником.

Чим саме ви займаєтеся зараз? Які проєкти куруєте?

Сьогодні основні напрямки нашої роботи – безбар’єрність, соціальна відповідальність, енергоефективність, охорона здоров’я, реформування освіти, співпраця з міжнародними донорами та українським бізнесом. Ми реалізуємо проєкти з перспективою розвитку громад. Маємо профорієнтаційний напрямок. Наприклад, курс «Агросфера» – факультатив для шкіл, який популяризує аграрні професії, розвінчує стереотипи про їхню непрестижність, знайомить з новітніми технологіями в рослинництві та тваринництві. Курс розробила компанія Kernel, посібники погоджені Міністерством освіти. Ми організовуємо навчання вчителів та сертифікацію, аби викладання було цікавим і корисним.

Також маємо потужну програму «Діти НЕЗЛАМНИХ». Вона про підтримку дітей загиблих, зниклих безвісти або постраждалих військових та їх родин. Це комплексна допомога: від підготовки до школи, купівлі канцелярії тощо, до таборів і реабілітаційних програм.

Також ми активно співпрацюємо з органами місцевого самоврядування та іншими проєктами, постійно моніторимо потреби громад і впроваджуємо нові ініціативи.

Усі соціальні проєкти ми втілюємо з Благодійним фондом «Разом з Kernel». Я з фондом від заснування – з 2012 року. Зараз це велика благодійна організація, яка охоплює 12 областей та 190 громад, надає допомогу багатьом людям.

У вас чимало проєктів. Це складно – втілювати декілька великих програм? Які труднощі виникають у роботі та як їх долаєте?

Соціальна робота завжди пов’язана з викликами: від особливостей комунікації з органами місцевого самоврядування до обережного залучення донорів. Часто потрібно пояснювати нові підходи, показувати приклади, щоб люди навчалися, бачили користь, долучались.

Ми багато працюємо з сімʼями військових. Іноді це психологічно непросто. Тому співробітники соціальної служби постійно проходять тренінги, обмінюються досвідом з колегами, спілкуються з психологами та експертами. Постійний розвиток дуже важливий у нашій роботі.

А що допомагає вам залишатися мотивованим і впроваджувати нові проєкти?

Поза роботою основна підтримка – це родина. Спорт також допомагає залишатися в тонусі: я разом із донькою займаюся великим тенісом. А в роботі мотивує бачити результати, коли громади розвиваються, а люди відчувають допомогу.

Я бачу зміни: від ставлення людей до наших ідей і проєктів, до суттєвих зрушень у громадах. У мене було багато ситуацій, коли треба було залучити людей до проєкту, спочатку вони ставились до цього критично, але після кількох зустрічей або телефонних розмов змінювали думку. Потім вони не лише беруть участь, а цікавляться змінами в компанії, радяться, телефонують. Це майже дружні стосунки.

У нашій справі важливо говорити. Усе ґрунтується на комунікації, взаємоповазі та дотриманні загальнолюдських цінностей. Я завжди пам’ятаю «золоту середину» Арістотеля, її принципи допомагають у спілкуванні і приносять результат.

Ірино, а як розпочався ваш шлях у Kernel?

Я працюю в компанії з 2011 року. Мій шлях у Kernel розпочався на Кропивницькому ОЕЗ, де я обіймала посаду бухгалтера із заробітної плати.

Я обрала працювати тут, бо мене привабила стабільність, професійний рівень команди та можливість розвиватися у великій компанії, де цінується ініціатива та прагнення до вдосконалення.

Kernel – це місце, де жінкам дійсно дають право вибору й підтримують у будь-яких життєвих обставинах. Маючи родинну підтримку, я вирішила поєднати материнство з роботою. Я досі вдячна за цю людяність, теплоту та справжню командну підтримку, яка є однією з найцінніших рис нашої компанії.

Підтримка – це дуже важливо, вона допомагає реалізовувати й особисті, і професійні проєкти. Над чим працюєте саме зараз?

З 2017 року я обіймаю посаду заступника головного бухгалтера на Придніпровському ОЕЗ. Коли я починала, був досить складний, але надзвичайно цінний період, адже завод саме увійшов до складу компанії Kernel, і потрібно було налагоджувати облік, процеси, комунікацію між підрозділами, формувати єдину систему.

Сьогодні я продовжую виконувати основні бухгалтерські завдання, але водночас відповідаю і за соціальний напрямок, який об’єднує багато ініціатив компанії у співпраці з громадами. Я фахівчиня з соціальних питань Придніпровського та Кропивницького олійноекстракційних заводів Kernel у місті Кропивницький. Ми підтримуємо розвиток місцевих проєктів, сприяємо активності людей, допомагаємо реалізовувати ідеї, що приносять користь.

У соціальній сфері я віднедавна, близько року. Для мене це своєрідний «апгрейт» діяльності. Тепер я вчуся поєднувати точність бухгалтерії з емоціями та справжніми людськими історіями.

Розкажіть про соціальні проєкти, які стали важливими особисто для вас.

Їх чимало. Особливо близький для мене проєкт – «Діти НЕЗЛАМНИХ». Його впровадили, щоб підтримати дітей наших колег-військових, які загинули, зникли безвісти чи перебувають у полоні. Як на мене, це проєкт, де найбільше відчувається важливість нашої роботи. Бо діти — заручники дорослих рішень, і наше завдання — створити для них простір турботи й тепла, де вони не самі. Вони чекають кожного заходу, поїздки чи відпочинку, наче це маленьке свято. У середині жовтня плануємо разом відвідати зоопарк у Черкасах — і я вже уявляю, як їхні очі засяють від радості.

Які труднощі трапляються у роботі та як ви з ними справляєтесь?

Звісно, складнощі бувають і в бухгалтерській роботі, і в соціальній. Але я переконана: усе можна вирішити, якщо залишатися спокійною, зібраною й мислити системно.

Ми працюємо у великій структурі, де важливо дотримуватись стандартів і термінів, тож іноді головна складність – це велика кількість завдань, які потрібно виконати одночасно. Але з досвідом приходить розуміння, як правильно розставляти пріоритети та зберігати баланс.

У соціальних проєктах дуже часто трапляються несподіванки. Навіть якщо продумати все до дрібниць, завжди знайдеться «сюрприз» – щось піде не за планом. Мій головний виклик зараз — не панікувати, коли ситуація виходить з-під контролю, а спокійно будувати новий план. Бо часто він виявляється навіть кращим за попередній.

Якщо ж говорити про справжні труднощі, то сьогодні, без сумніву, найбільше випробування для всіх нас – війна. Порівняно з цим, решта викликів – це лише задачі, які потрібно вирішити, процеси, які треба вдосконалити. Коли буває важко, я повторюю собі просту фразу: «Потрібно. Просто. Продовжувати».

Що підтримує у роботі й у житті?

Підтримує гумор. Без нього просто не виживеш серед цифр, звітів і дедлайнів. У нас, наприклад, є правило: якщо щось не сходиться, не панікуй, просто зроби ковток кави. Справді, варто відійти, трохи переключитися – і магія спрацьовує, цифри дивом стають на свої місця. Такі моменти роблять роботу цікавою, коли після довгих пошуків знаходиш ту саму розбіжність, відчуваєш себе детективом, який розгадав складну справу. Навіть у рутині є місце радості, командним жартам і маленьким перемогам. А з колегами, які розуміють з півслова, будь-який звіт перетворюється на спільний успішний проєкт.

Коли вдається реалізувати певний проєкт чи ініціативу, коли бачу вогник радості в дитячих очах, щирість, виникає відчуття «усе не дарма». Це моменти, що без перебільшення дають крила.

Також важливо мати баланс між роботою та особистим. Я люблю прогулянки містом, зустрічі з друзями та рідними, вечори з донькою, коли ми читаємо підліткові детективи й разом сміємося з несподіваних сюжетів. А ще – йогу. Це все створює мій власний світ радості та рівноваги.

Дякуємо колегам за щиру розмову. Бажаємо натхнення й нових ідей.