Олексій Погребняк: «У мене є така проблема: постійна потреба рухатися вперед»

Пам’ятаю свій перший робочий день на Веснянській дільниці. Я проходив стажування і вперше бачив на власні очі елеваторні потужності “Кернел” у всьому їх масштабі. Але ще більше мене вразили люди – їхнє ставлення, їм зовсім не було важко ділитися знаннями.

Менш ніж за півроку від початку стажування я став головним інженером. Як мені це вдалося – частково впертість, частково фарт, а головне – непосидючість.

Якщо говорити про найскладніше в моїй роботі, мене відразу попереджали про ненормований робочий графік, я й справді постійно “на варті”, але мене це не лякає, навпаки – так я повніше відчуваю, що у великому і складному механізмі я важлива частинка, без якої ніяк не обійтися!

Лідер – це набуте відчуття. Я знаю, як це – самому бути підлеглим – і чого очікують від керівника, тож тепер мені простіше проаналізувати правильність своїх рішень на керівній посаді. Справжній лідер – не той, хто змушує до виконання власних рішень, а той, хто завдяки своєму досвіду може переконати вчинити доцільніше.

Мій керівник на Трикратській дільниці завжди повторював: “Перемагай розумом”. Цим принципом із підлеглими я керуюсь дотепер – нині у мене їх 23, переважно це старші люди. Мені лише 27 років, та в роботі зі старшими я вимогливий. Я визнаю, що не завжди можу мати рацію, але я за раціональні рішення!

Мотивувати співробітників намагаюсь ставленням, і це дає результати: за час моєї роботи на Ніжинській дільниці працівники завдяки своїм старанням постійно отримують стовідсоткову премію. Мій головний принцип у роботі з підлеглими: не вимагай від інших того, чого ти сам би не зробив.

Пам’ятаєте це відчуття з дитинства, коли не хочеться йти до школи? Так от на роботу я йду з радістю, я знаю, що на мене там чекають. Моя робота – не просиджування на одному місці. Для мене це важливо, оскільки є в мене така проблема – постійна потреба рухатися вперед. Я йду вперед і опиняюся на своєму місці.