Для мене найцінніше – звичайно ж, спілкування з колегами. У нас чудовий, згуртований, дружній колектив, усі питання ми обговорюємо разом, спільними зусиллями вирішуємо всі найскладніші проблеми. Нещодавно я брала участь в одному з тренінгів, який влаштовувала наша компанія, там також прозвучала думка про те, що саме вдалий колектив мотивує йти на роботу з цікавістю і дає змогу почуватися комфортно. Коли кожен зачиняється у власному кабінеті і працює сам по собі – це вже не команда.
Найскладніше для мене – приймати власні помилки. Якщо я їх допускаю, для мене це важко відбивається на внутрішньому стані. Починаю сварити себе: треба було бути більш уважною, більш зосередженою, краще шукати правильне рішення! Я вимоглива до себе, інколи аж занадто. Хоч я розумію, що не припускається помилок лише той, хто нічого не робить. Коли ж працюєш, певні помилки час від часу неминучі, так влаштований світ.
Моя підтримка – це моя сім’я: чоловік та син, якому вже 23 роки. Ми живемо в селі, наша віддушина – город, сільське господарство. Крім того, завдяки нашому керівництву у нас на заводі облаштували тренажери, тепер ми з дівчатами-колегами регулярно займаємося спортом. Ось це справжня відрада після роботи! Коли цілий день клопочеш над цифрами, балансами, деклараціями, спортивна розрядка – саме те, що потрібно!
Мої особисті бажання – чогось досягати, пізнавати щось нове, навіть складнощі в роботі сприяють розвитку. Хочеться розвиватися ще більше! Психологія – ще одна зі сфер моїх зацікавлень: як шукати підхід до людей, як знайти саму себе. А якщо говорити загалом – мрію, щоб у нашій країні був мир, щоб діти були здоровими.
Найважливіше – не боятися вчитися, не соромитись запитувати, не стояти в стороні і не чекати, що успіх упаде з неба. Головне – не боятися власних помилок. Я над цим працюю. Аграрна сфера надзвичайно перспективна – це безмежні можливості для розвитку, тож усе в наших руках і за нами майбутнє!
