«Після кожного тренінгу я кажу: «Вау, клас! Хочу ще!»

Яно, це ваш перший досвід у тренерстві? З якими труднощами вам зустрілися на тренерській позиції і як вдалося їх подолати?

Викладацька діяльність, донесення інформації, виступи на публіці – це те, що завжди мене цікавило. Коли я навчалася у виші, то писала різні статті та із ними виступала. Проте на цьому все, тож я не могла проґавити нагоду під час набору до Інституту Внутрішніх Тренерів.

Щодо складнощів, то спочатку найбільшим викликом стало хвилювання. У мене тремтів голос та руки навіть під час знайомства із групою. Коли я передивлялася свої перші записи як тренера – хапалася за голову і не могла себе впізнати. Але наприкінці навчання мені зробила комплімент Наташа Король, керівниця навчання. Вона сказала, що я дуже внутрішньо виросла і виправила недоліки початківця. І я подумала: «Ну раз керівник бачить мої успіхи, значить, я дійсно молодець, я можу!» Цей момент дав мені неабиякий поштовх, я стала вірити, що у мене все вийде.

Чому ви обрали саме компетенцію «Відповідальність»?

Спочатку я вагалася між двома компетенціями: «Відповідальність» та «Системне мислення». На той час я працювала офіс-менеджером та розуміла, що відповідальність у мене дуже добре розвинена, а системне мислення доведеться  прокачувати разом із групою, що теж цікаво і могло б стати викликом. Проте я обрала «Відповідальність» – це напрям, у якому я можу бути прикладом. Системне мислення я ще розвиваю, і коли зрозумію, що воно у мене теж на відмінно, то почну і його викладати. Вважаю, що починати потрібно зі своїх сильних сторін.

Які ваші особисті якості головні у роботі тренером?

Гадаю, моя відповідальність та готовність допомагати. Якщо я можу бути корисною – я маю цю користь приносити. А взагалі я стала тренером, тому що у мене активна життєва позиція, хочу бути скрізь та всюди і будь-якій можливості кажу: «Так!»

Що вас надихає на роботу тренером?

Тренінги – це можливість познайомитися з абсолютно різними людьми, з різними поглядами, ставленням до тренінгу, до поняття «Відповідальність». Кожна людина – це новий досвід.

Після тренінгу я теж кажу: «Вау! А я цього не знала, а я про це не думала, а я так не інтерпретувала. Клас! Хочу ще». Відчуваю, як перезавантажилася та як змінилися мої знання, незважаючи на те, що я викладаю один і той самий матеріал.

Що ви робите, щоб тренінги були цікавими? Ваші особисті лайфхаки.

Жарти, сміх – це завжди розряджає атмосферу, люди розслабляються, починають себе комфортно почувати. Також при знайомстві з групою ми розповідаємо щось про себе: про свої якості, особисті історії тощо – даємо зрозуміти, що ми такі самі, як і наші слухачі.

Чи траплялися курйозні випадки під час тренерської практики?

Коли ми навчалися в Інституті Внутрішніх Тренерів, один лектор казав: «Перші три тренінги ви проведете ідеально, а потім обов’язково щось піде не так!» Тоді у таке складно було повірити, але на п’ятому-шостому тренінгу мене таки наздогнала ця прикмета…

Отже, ми з моїм напарником Романов Карташевим вже кілька годин активно працюємо з аудиторією, і все ідеально. Аж ось на перерві Роман каже: «Знаєш, що ми забули? Представитися!»». Спочатку у мене була паніка, але коли ми повернулися після перерви, то пожартували і все-таки розказали про себе. Тепер маємо помітки на своїх робочих матеріалах: «Обов’язково представитися!» А взагалі мене виручає фраза: «Лише тренер знає, як має проводитися тренінг». Ти можеш змінювати блоки інформації, подавати усе у зручному тобі тоні, настрої. І всі учасники будуть вважати, що так і має бути.

А як родина сприйняла вашу роботу тренером?

Всі мене підтримали, а донечка одного разу навіть довела, що я все роблю не просто так. Коли я вдома готувалася до тренінгу і проговорювала вголос матеріал, вона все уважно слухала. Згодом я їй кажу: «Ну, спробуй зробити», а вона відповідає: «Ні, мама, так не можна говорити! Не «спробуй», а «зроби». Це був епізод із тренінгу, який вона почула, – про те, як мова впливає на нашу відповідальність. І я зрозуміла, що рухаюся у дуже правильному напрямку.

Як ви любите відпочивати?

У мене є хобі, до якого часом ревнує моя родина, – це в’язання. Воно дуже добре допомагає розвантажити голову. Мені не потрібен телевізор чи Youtube, я можу сидіти у тиші та працювати спицями. Навіть коли з родиною збираємося провести вечір за переглядом фільму, я завжди в процесі в’язання.

Що б ви могли порадити тим, хто відчуває в собі потенціал до тренерства, але не наважився подати свою заявку до Інституту Внутрішніх Тренерів?

Відповідати «Так» будь-якій можливості. Якщо це твоє – спробуєш, зачепишся, будеш викладати далі. Не твоє – ти принаймні про це дізнаєшся, отримаєш новий досвід та знання, а головне – ніколи не пошкодуєш, що не спробував.