Через безпосередню близькість до кордону з країною-агресором два заводи компанії на Харківщині опинилися у складних умовах майже з перших годин повномасштабного вторгнення. Ми розповідали, як керівникам ОЕЗів вдалося знайти у собі сили та приймати важливі рішення у період окупації, дбати про безпеку команд і піклуватися про життєстійкість громад. Зі звільненням регіону перед командами постали нові завдання – врятувати обладнання з виробництва.
Відправним пунктом до дій стало звільнення Харківщини. Дякуючи сміливості захисників України, команди Приколотнянського ОЕЗ на чолі з директором Володимиром Казаковим та Вовчанського ОЕЗ під керівництвом Володимира Брюханова змогли, попри всі складнощі, реалізувати план щодо вивезення продукції, витратних матеріалів та релокації обладнання. Ба більше, під окупацією виробництва зазнали руйнувань, але, крім виробничого устаткування, директорам заводів і їхнім колегам вдалось зберегти ще й кілька тисяч тонн олії, а також частину витратних матеріалів. Відчайдушності колегам не позичати, тож вони взялися до справи, щоб вивезти з небезпечної зони усе необхідне.
Вивезти – не можна залишити!
Після звільнення території Харківщини постало питання релокації вцілілого обладнання та продукції. Для оптимізації процесів співробітники розробили план роботі, в якому перший етап прийшовся на оцінку пошкоджень та можливість транспортування. Директор Приколотнянського ОЕЗ Володимир Казаков спочатку самостійно оглядав виробництво, зробити інвентаризацію майна та рівень небезпеки, щоб співробітники могли заїхати на територію та виконати роботу.
На другому етапі була логістика. Для організації вивезення обладнання, продукції та витратних матеріалів потрібні перепустки, що видає Служба безпеки України. Тож Володимиру потрібно було самостійно їздити до Харкова по 4 години в один бік, щоб підписати відповідні дозволи на вивезення майна.
З іншого боку процес ускладнювали пошкоджені логістичні маршрути. Під час окупації російські війська зруйнували мости та дорожнє покриття, а після деокупації їх ще не встигли відремонтувати. Тому навіть за наявності всіх дозволів багато транспортних компаній не хотіли відправляти своїх працівників на вантажних автомобілях у цей напрямок, а найголовніше – скупчення техніки в одному місці зазнавали обстрілів.
Тож у зоні небезпеки були і працівники, і вантажники, і техніка для вивезення. Однак розуміння чіткої цілі надихало рухатися вперед і знаходити рішення.
Підтримка команди
Окрім воєнної небезпеки, вивезення обладнання ускладнювали його об’єми. Адже виробництво має велику будівлю з багатьма цехами. Підготовка і транспортування потребує часу і обережності, а обстріли часто не давали ні того, ні іншого.
Перед нами стояло завдання – вивезти обладнання максимально неушкодженим, адже який тоді був би в ньому сенс. Тож я розумів, що демонтажем мали зайнятися люди, які розуміються на цьому. Тому ми залучили до роботи наших працівників. Вони набагато обережніше ставилися до майна, бо розуміли специфіку кожного приладу та механізму. Ми активно працювали невеликими групами та дотримувалися правил безпеки під час повітряних тривог. Вдячний своїй команді за відчайдушну роботу, дотримання графіків та за сміливість у такий важкий час. Ефективна взаємодія зі співробітниками, охороною, перевізниками та командна робота допомогли уникнути скупчення техніки і людей на точках відвантаження. Таким чином ми досягли максимальної безпеки під час всіх процесів. Разом нам все вдалося!
З демонтажем габаритної та важкої техніки допомогли окремі спеціалісти та колеги з Вовчанського ОЕЗ, які надали вантажний кран. Планувалося, що всі роботи триватимуть півтора-два місяці, проте завдяки Володимиру, який точно і якісно спланував процес релокації, вивезти обладнання вдалося вже за місяць. Він розробив декілька варіантів маршрутів для транспортування вантажів по 18 тонн і 28 тонн, склав графік виконання робіт, де розподілив завдання між працівниками і вказав терміни реалізації. Так, невеликими групами людей, щоб не привертати зайвий раз увагу ворога, виконали всі необхідні роботи.
Зберегли продукцію попри тиск окупантів
З першого дня окупації Харківської області співробітники Вовчанського ОЕЗ опинилися під тиском окупантів, які хотіли відвантажити олію та штор, щоб вивезти її з України. Директор заводу та наші колеги доклали багато зусиль, або зберегли підприємство від розграбування.
Після деокупації працівники ВОЕЗ провели попередню інвентаризацію для визначення першочергового вивезення обладнання та продукції. Критична наближеність до кордону підвищувала рівень небезпеки, змусила встановити новий робочий графік, в рамках якого працівники виходили лише на 3-4 години для відвантаження олії, насіння соняшника та шроту. В першу чергу вивантажили олію соняшникову з баків сховища, а потім із залізничних цистерн – майже 3500 тонн.
На другому етапі було відвантаження соняшника. Ускладнення викликали потрапляння снаряду в силос елеватора та висипання насіння на територію поряд, а також снаряди зруйнували робочу башту елеватора. Колективними силами вдалося вивезти все насіння соняшнику – понад 13500 тонн та майже 2000 тонн шроту. Через посилення обстрілів згодом прийняли рішення залишити частину шроту в залізничних вагонах заради збереження життя та здоров’я колег.
На другому етапі було відвантаження соняшника. Ускладнення викликали потрапляння снаряду в силос елеватора та висипання насіння на територію поряд, а також снаряди зруйнували робочу башту елеватора. Колективними силами вдалося вивезти все насіння соняшнику – понад 13500 тонн та майже 2000 тонн шроту. Через посилення обстрілів згодом прийняли рішення залишити частину шроту в залізничних вагонах заради збереження життя та здоров’я колег.
Ціною власного життя
До початку повномасштабного вторгнення в Вовчанську було 15 000 мешканців, а зараз залишилось близько 3000. Багато з них відважно залишаються в місті та за потреби виходять на роботу.
Територія заводу під постійними обстрілами з боку росії. І нам доводилось дуже обережно працювати та уникати скуплення техніки, людей чи обладнання. На демонтаж устаткування та вивантаження продукції всі працівники виходили добровільно, оскільки вони розуміли рівень небезпеки і кожен з них зробив вибір залишитися і в разі потреби виходити на роботу, а я не міг наполягати та ризикувати їхніми життя. Кожен працівник самовіддано та з великим бажанням допомоги працював та робив все для пришвидшення робіт. Проте влітку 2023 року під час виходу на роботу загинув Тарас Терещенко. Він пішов на робоче місце і в цей момент був приліт, який забрав життя молодого хлопця. А нещодавно від обстрілу постраждало два охоронці – Роман Єрьоменко та Сергій Резніков. На щастя, вони живі, проте, мають сильні ураження ніг. Я бажаю їм здоров’я та вдячний за їхню відданість.
На сьогодні працівники виходять до роботи задля усунення наслідків обстрілів підприємства. Володимир декілька разів на тиждень приїжджає, щоб перевірити територію виробництва. Також є охорона, яка залишається для уникнення спроб мародерства. За потреби виїжджають електрики, які лагодять лінії електропостачання, слюсарі та ін. для збереження заводу.
Тепер обладнання з двох заводів успішно зберігається на кількох активах компанії в центральній та південній частині Україні. Релокація стала можливою завдяки злагодженій роботі команди Kernel та спільній націленості на результат. Дякуємо вам!
Для нас найбільша цінність – це люди. І ми про них подбали в першу чергу: разом з родинами евакуювали з небезпечних регіонів, надали умови для роботи, забезпечили всім необхідним. Проте частина співробітників заводів на Харківщині прийняли рішення залишитися і продовжувати працювати на місцях, наскільки це було можливо. Я вдячний їм за стійкість, мужність і бажання допомагати. Адже війна триває, розслаблятися не можна, а, навпаки, бізнес має продовжувати працювати стабільно. Тож у якийсь момент стало зрозуміло, що необхідно зберегти виробниче обладнання, яке може потужно працювати за призначенням.