Юлія Коваленко, Керівниця відділу адміністративної підтримки персоналу
Поділіться власним досвідом професійного зростання в Kernel.
Моя стартова позиція в компанії — офіс-менеджер. А розпочалася історія у 2013 році зі слів одного з ТОП-менеджерів Kernel: «Юлю, посміхайтеся частіше! Усмішка допоможе вам у роботі і в особистому житті». Це мене надихнуло. Досі не знаю, чи справа саме в усмішці, проте вона додала мені впевненості. Згодом довелося ненадовго залишити компанію і піти в декретну відпустку. Але я настільки полюбила Kernel, що коли настав час повертатися, мені було байдуже, чи чекає ще мене моя попередня позиція, я просто знала, що маю бути в команді Kernel. HR-команда одразу забрала мене до себе на стажування. Після 2-3 тижнів у відділі з обліку персоналу я повернулася в адміністративний відділ й очолила напрямок адмінпідтримки персоналу. Так би мовити, після декрету з головою поринула в роботу. І працюю в одному ритмі з колегами вже майже 5 років.
Якими були враження від знайомства з командою та компанією?
До мого приходу в компанію тут працювала подруга, яка з неприхованим захопленням розповідала про масштаби компанії та крутих людей в команді. Тож момент виходу на роботу в Центральний офіс був для мене хвилюючою подією. Від першого знайомства і до сьогодні постійно повторюю, що у нас працюють великі особистості — дуже людяні, незважаючи на те, що управляють важким та конкурентним бізнесом. Гадаю, справжні цінності, турботливе ставлення до персоналу, віддача та взаємодопомога і тримають на плаву найпотужніші компанії. Якщо ти стаєш їх частиною, то починаєш за інерцією розвиватися, вдосконалюватися, рости. Нам усім властиво змінюватися під впливом оточення. Тому важливо перебувати в правильному місці та з правильними людьми.
Якими досягненнями в роботі пишаєтеся найбільше? До чого прагнете?
Найперше, звісно, моя команда. Керівник без команди — не керівник. Якими б професійними навичками та якостями ти не володів, самотужки ніколи не досягнеш бажаних результатів. Пишаюся також емоційною стійкістю. Після тривалої відсутності на робочому місці мені вдалося швидко адаптуватися до нового, навчитися бути наставником, коучем, а подекуди і психологом. У планах на майбутнє — «немає нічого неможливого». Ще більше практичних знань, розширення своїх компетенцій, необхідних для всебічного розвитку.
Чи вплинула війна на ваш світогляд і роботу команди?
Робота завжди була для мене важливою частиною життя. Однак торік вона стала ще й рятівним колом. В роботі я знайшла необхідну емоційну підтримку, привнесла її в команду. Ми працювали за принципом: більше справ — менше часу на негативні емоції.
Воєнна реальність змусила мене зробити переоцінку цінностей, аби ще більше цінувати себе, своє життя та якісний час зі своєю сім’єю.
Як віднайти баланс між роботою та життям поза нею? Поділіться лайфхаком.
Work-life баланс — це про прийняття та сприйняття себе. Варто поставити собі питання: що я хочу зараз? Потім — розставити пріоритети. Усе, що з нами відбувається, все, з чим ми стикаємося в житті, трансформується в досвід. Навіть негативний досвід ми приймаємо, проживаємо і рухаємось далі. Тому омріяний баланс точно можна знайти. Але від завантаженості на роботі раджу чимось відволікатися. У кожного свій метод перезавантаження: якісне дозвілля з дітьми, цікаве хобі, спорт. Мені, до прикладу, подобається «бринькати» на одному з африканських музичних інструментів – зовсім недавно віднайшла для себе цей емоційний релакс. А з початком війни біг дуже допомагав зосередитися і тримати себе в тонусі.
