Наталія Данильченко, Заступниця головного бухгалтера, Приколотнянський ОЕЗ
Як обрали професію і з чого розпочали карʼєру?
Скільки себе памʼятаю, завжди хотіла бути бухгалтером. Після закінчення 9 класу вступила до Харківського патентно-комп’ютерного коледжу, щоб здобути омріяну професію. Бухгалтерська справа тоді була на піку популярності: щороку випускалося більше спеціалістів, аніж відкривалося вакансій. Тож у 1993 році я пішла працювати не за фахом — пресувальником-віджимачем. Моє робоче місце знаходилося в цеху добування олії. Потім — у рушально-віяльному цеху.
Коли керівництво помітило, що бухгалтерія — ваше покликання?
Молода, амбітна, наполеглива в роботі. Мабуть, керівництво розгледіло в мені перспективного фахівця. Вони знали, що я маю професійну освіту, тому запропонували посаду в бухгалтерії. Наприкінці 90-х я стала техніком з обліку сировини й оформлення відпуску готової продукції. У 2003 році мене перевели на посаду бухгалтерки з обліку сировини. Через 10 років я вже працювала старшою бухгалтеркою, ще за рік стала заступницею головного бухгалтера.
Як складалися ваші стосунки з колегами в різних колективах?
Кожна посада — це нові люди. З кожною посадою відповідальність тільки зростає. Потрібно постійно розширювати коло знань, щоб фахово виконувати свою роботу, працювати в одному ритмі з командою і не підводити керівника. Я дуже вдячна своїй наставниці Вірі Тимошенко, яка завжди мене підтримувала та допомагала у всьому. Загалом колективи Kernel — це про взаємодопомогу та взаємопідтримку. У нас кожен співробітник має особисті та командні досягнення, якими варто пишатися. Гадаю, саме на цих звершеннях будується успіх компанії.
Це те, чим вам імпонує Kernel?
Не тільки. Компанія всіляко підтримує та мотивує своїх співробітників. Тут тебе цінують, що надзвичайно важливо. Ми працюємо в гарних умовах, із зарплатою ніколи немає затримок. Безперервно навчаємося, щоб досягати нових карʼєрних вершин. Це додає впевненості в майбутньому, через який би складний період ми не проходили зараз.
Частина Харківської області тривалий час була під окупацією. Чи виникало у вас бажання виїхати?
Початок війни був дуже складним. Наш актив розташовується поблизу кордону з країною-агресором, як наслідок — влучання по підприємству. Але залишити все я так і не змогла. Просто не була готова кудись їхати. Знала, що потрібна тут, що поруч з командою мені буде спокійніше. Від нас дійсно багато залежало, тож, попри хвилювання, ми продовжували працювати.
Що можете порадити колегам у цей складний час?
Будьте впевненими в собі, підтримуйте одне одного, колег і рідних, найближчих людей. Коли ми одне ціле — сильні, а поодинці — значно слабші. Тож маємо триматися разом і робити те, у чому кожен з нас — найкращий.
