Віра Тимошенко, Головний бухгалтер, Приколотнянський ОЕЗ, за сумісництвом — Вовчанський та Бандурський ОЕЗи
Де і як розпочався ваш професійний шлях?
В рідному селищі Приколотне Харківської області. У 2006 році підприємство, на якому я працювала бухгалтером, стало частиною Kernel. Мені випала нагода вдосконалити професійні компетенції та випробувати власні сили в бухгалтерії. Певний час пропрацювала бухгалтером, згодом перейшла на посаду головного бухгалтера. Зараз займаюся організацією роботи бухгалтерії та управлінським обліком трьох потужних активів компанії: Приколотнянського, Вовчанського та Бандурського ОЕЗів.
Ви працюєте у Kernel вже понад 17 років. Що тримає вас тут скільки часу?
Величезний плюс у тому, що компанія докладає максимум зусиль для професійного розвитку співробітників. У нас в принципі не існує якихось обмежень, ініціативність — вітається, бажання вчитися — всіляко заохочується. Є низка можливостей прокачати знання чи розвинути навички: регулярні тренінги, курси та лекції провідних спеціалістів галузі.
А ще я щиро захоплююся нашими колективами. Це люди, які знайдуть відповіді на будь-які питання, підтримають за будь-яких обставин і допоможуть впоратися з будь-якими задачами.
Чи траплялися складні періоди в роботі? Хто був поруч, допомагав впоратися?
Найскладніший період — окупація. Нам довелося буквально жити та працювати під контролем окупантів. Пам’ятаю, тривалий час не було зв’язку, інтернету, засобів і способів передачі інформації про діяльність підприємства. Я залишалася з командою трохи більше 4 місяців. Зрештою виїхала на підконтрольну Україні територію, перевелася на інший актив.
Озираючись назад розумію, що без підтримки команди я б точно не впоралася. Безмежно вдячна Директору Приколотнянського ОЕЗ Володимиру Казакову, який організував роботу в надскладних умовах так, щоб ми змогли впевнено пройти через усі випробування.
Яким було найважче рішення, яке довелося приймати?
Рішення про переїзд. Це кардинальний крок для мене. Я завжди жила на одному місці, до всього звикла — будинку, заводу, сусідів і колег. Попри можливі загрози наважитися на зміни було дуже важко. Тепер моє робоче місце — Бандурський ОЕЗ. Мені поталанило з дружним чуйним колективом. Але все ж таки мрію, що скоро все закінчиться і ми всі повернемося додому.
Що б ви порадили своїм колегам, аби зберігати спокій у нинішніх обставинах?
Тримати себе в руках — не панікувати і не замикатися. Більше спілкуватися. Дослухатися до серця, чути інших людей. Не боятися ділитися емоціями та переживаннями з оточенням. Допомагати колегам та вміти приймати допомогу.
