Довгаленко Сергій Миколайович, працює в компанії з 2010 року, з 2016 року начальник авторемонтної майстерні.
Розкажіть, будь ласка, із чого почався ваш шлях у компанії Kernel?
22 грудня 2010 року знайомий запросив мене пройти співбесіду на посаду начальника автомобільної колони. Він знав про мій досвід та спеціальність механіка. Начальник автоколони — не зовсім моє, я завжди хотів працювати в майстерні. Тож вирішив почати, щоб далі перейти на посаду механіка з ремонту транспорту.
Та я виявився не готовим до обов’язків начальника. Третього січня вже хотів звільнятися, здавалося: я не витягну. Але мене підтримали директор та головний інженер: переконали не поспішати з рішеннями, ще почекати, розслабитися. Вони допомогли розставити пріоритети, ввели в курс справи. Це дало мотивацію не здаватися.
Ви планували перейти на нижчу посаду — механіка. Чи були цілі щодо подальшого кар’єрного росту?
Я планував кар’єрно зростати, але саме в напрямі ремонту автомобілів. Перехід на посаду механіка хтось вважав би кроком назад, але для мене це був початок мого шляху до мети. Та посада начальника автоколони теж не була марнуванням часу: я зрозумів, як працює компанія, як налагоджені тут внутрішні системи. Цей досвід дуже допоміг мені в майбутньому.
Що саме ви робили для росту в компанії? Над чим довелося попрацювати?
Я був дуже уважним до дрібниць і багато вчився на практиці. Працюючи з водіями, я знаходив можливість зазирнути в майстерню, замість відпочинку в кабінеті, я приділяв увагу ремонту. Думав, як пришвидшити процес, як організувати роботу ефективніше. Помічав, яких знань мені не вистачає.
У 2011 році в мене не було доступу до такої кількості інформації, як зараз. У мене навіть комп’ютера не було. Тоді мені стала в пригоді моя цікавість до процесу. Я проводив багато часу в майстерні, весь досвід здобував на практиці під час ремонту. За пару років я досконало опанував роботу з автомобілями, які компанія використовувала на той момент. А потім парк почав розширюватися, з’явилися іномарки, і я знову вдався до навчання. Необхідно було зростати та змінюватися разом із компанією.
Розкажіть, як саме ви навчалися, можливо, проходили курси? Де шукали інформацію?
У 2016 році я почав працювати за комп’ютером, з’явилася можливість знаходити інформацію про різні автомобілі. Я використовував статті та відео, читав форуми, не соромився ставити запитання досвідченим у цій сфері майстрам. Спеціально відвідував СТО, дивився, як працюють інші, помічав, що можна покращити.
Але найефективнішим став для моєї команди метод спроб: ми просто робили щось уперше. Так, не обійшлося без помилок. Але наш принцип був такий: краще зіпсувати пару деталей, але навчитися і зекономити компанії гроші на обслуговуванні та ремонті в майбутньому. Керівництво мене в цьому підтримало.
Результати перевершили очікування! Якщо раніше ми обслуговували 90 % іномарок компанії в сторонніх автосервісах і лише 10 % у власній майстерні, то за 1,5 року ця пропорція змінилася. Зараз ми 80% обслуговуємо в себе в майстерні й лише зі специфічними запитами звертаємося до СТО. Для цього не знадобилося наймати додаткових спеціалістів, команда всього навчилася. За роки моєї роботи в майстерні автопарк повністю оновився, а люди залишилися ті самі. Без спеціальних курсів я та моя команда навчилися всього на власному досвіді.
Які ваші особисті якості допомагають вам об’єднувати людей та зберігати колектив упродовж багатьох років?
Це дуже нелегка та кропітка робота. Але я розумію, що знайти спеціалістів кращих, ніж ті, кого я виростив, мені буде дуже важко та довго. Тому потрібно було мати терпіння та працювати над стосунками в колективі. Я приділяю майстрам багато уваги, допомагаю їм виявляти готовність до змін, заохочую не боятися пробувати нову роботу. І це працює.
Що вам найбільше подобається у вашій посаді?
З 2016 року моя посада — начальник майстерні. Механік — професія, яку я обрав ще в дитинстві. Тож для мене моя робота — це мрія, яка стала реальністю. Це моє! Також мені подобається працювати з людьми, з колективом, який зі мною вже багато років. Ми разом долаємо виклики, вчимося, змінюємося, досягаємо цілей. Ми довели, що можемо ремонтувати не гірше за СТО. Це наша маленька перемога.
Поділіться своїми цілями на майбутнє. У якому напрямі плануєте рухатися далі?
Моя мета — навчатися. Карантин та повномасштабне вторгнення уповільнили темп, але зараз, як ніколи раніше, багато можливостей для розвитку й компанія заохочує до цього. У нас дуже високий рівень, але зупинятися не можна. Техніка постійно змінюється, вдосконалюється, і ми маємо зростати теж.
Яку пораду ви б дали колегам, які хочуть зростати в компанії, але їм заважають сумніви?
На моєму шляху було багато сумнівів, які мені заважали. Тому зараз я хочу порадити всім: пробуйте. Поки не спробуєш, не зрозумієш, що все не так страшно. Навіть якщо ти впадеш, то піднімешся іншою людиною. А, можливо, усе вийде з першого разу.
Якби я міг повернутися на 15 років назад та дати пораду собі, я б сказав: «Будь сміливим, амбітним, іноді зухвалим! Ніколи не сумнівайся в собі». Завжди знайдеться хтось, хто зможе тебе підтримати.
Якщо вас є історії для проєкту, якими ви б хотіли поділитись про себе чи про колег, будь ласка, надсилайте їх на пошту для [email protected].
І ми обов’язково про них розповімо.
