200 днів в окупації, понад 3 місяці без світла і води, зв’язку та інтернету. Команди Вовчанського та Приколотнянського ОЕЗів вистояли завдяки мужності керівників. Про роль лідера під час війни, рішення, які дозволили зберегти людей та активи, читайте у нашому матеріалі.
Окупанти встановили контроль над частиною Харківської області в перші дні війни. На окупованих територіях співробітники тривалий час перебували під тиском, а підприємства — під загрозою. Керівники Вовчанського і Приколотнянського ОЕЗів знайшли у собі сили приймати важливі рішення, дбати про безпеку команд і піклуватися про життєстійкість громад.
Випробування на міцність Вовчанського ОЕЗ
Вранці 24 лютого в цехах Вовчанського олійноекстракційного заводу кипіла робота – попри звуки вибухів і страх, співробітники закінчували цикл виробництва. Завдяки злагодженим діям директора Володимира Брюханова та команди обладнання зупинили у плановому порядку. Розпочалися консерваційні процеси – зачистка устаткування, гідротермічна обробка місткостей, злив розчинника. Спеціалісти пропарювали екстракцію, щоб максимально нейтралізувати вибухонебезпечне середовище.
У ніч на 25 лютого російські війська обстріляли завод. На території підприємства зафіксували понад 10 прильотів. Снаряди пошкодили дах одного зі складів, пожежне депо, елеватор, на якому зберігався шрот. Володимир Брюханов зібрав колектив і озвучив пріоритети: життя людей – понад усе. Щоб зберегти команду та підприємство, колеги повинні були берегти себе і дбати одне про одного.
Керівник повинен бути прикладом для колективу в усьому й завжди, а також підтримкою в період випробувань. Ми пройшли через найважчі з них — тиск з боку окупаційного режиму, тривалу відсутність світла і води, обмежений доступ до мобільного зв’язку й інтернету — не втративши гідності. Віра в себе і людей навколо допомогла нам пережити окупацію з мінімальними втратами. Велика вдячність за це моїй команді.
На момент вторгнення у підприємства були значні запаси сировини та готової продукції – цілий елеватор шроту, більше ніж половина елеватора соняшникового насіння і третина резервуарів, заповнених соняшниковою олією. Частину цистерн і вагонів з продукцією, що були вивезені на залізничну станцію і призначалися до відправки, силами робітників заводу вдалося зберегти від мародерства та повернути на завод у перший тиждень окупації. Партію соняшникової олії передали в Центр надання соціальних послуг як гуманітарну допомогу.
Проблеми зі світлом у Вовчанську почалися одразу з 24 лютого, згодом електроенергію вимкнули повністю. Вовчанський ОЕЗ підживлювався від генератора. У зазначений час колектив і місцеві жителі могли безперешкодно зарядити мобільні телефони, ноутбуки та ліхтарики. Крім цього, альтернативне живлення забезпечувало подачу та відведення води в прилеглих до заводу будинках.
Непохитність перед труднощами Приколотнянського ОЕЗ
Ще з першого дня повномасштабного вторгнення, коли на території Приколотнянського олійноекстракційного заводу розірвався ворожий снаряд, директор підприємства Володимир Казаков вирішив зробити все, щоб не дати окупантам жодного шансу на реалізацію ворожих планів. Команда продовжувала виходити на роботу. Враховуючи нові умови, співробітники сформували список задач – ремонт обладнання, будівель, трубопроводів та очисних споруд, зачистка деталей та обладнання, розчистка території заводу.
Нам потрібно було показати, що завод працює. У той момент це було єдиним способом зберегти актив і подбати про команду. Коли всі разом, то місце перебування стає острівцем безпеки, де кожен почувається впевненіше. Звісно, окупанти намагалися заїхати на територію заводу та їм щоразу не вдавалося. Я вдячний команді, яка не піддалася на провокації чи залякування. Всі намагалися бути корисними тут і зараз, виконуючи роботу, що кардинально відрізнялася від посадових обов’язків. Просто ділилися на групи й бралися за справи.
У березні Володимира Казакова відвезли на зустріч з так званим наглядачем від «нової влади». Він вимагав від директора розмістити на території заводу військову техніку, до гуртожитку заселити своїх солдатів і віддати на їхні потреби готову продукцію. Володимир Казаков спокійно відповідав, що світла й тепла в приміщеннях немає, техніку розміщувати не можна, а товар зіпсувався через неналежне зберігання. Окупаційна адміністрація потребувала зразки олії: завод їх надав, але попередньо зробив неякісними.
За період окупації приймалося чимало складних рішень, щоб забезпечити колектив зв’язком і ліками, готівкою та продовольством. Коли у співробітників зібралися чималі суми заробітної плати на картках, а зняти їх не було можливості, директор знайшов підприємців, готових обмінювати олію на борошно, крупи, цукор. Адже тоді комісія, встановлена спекулянтами за переведення в готівку, досягала 50%.
Керівник піклувався не лише про свою команду. На звернення волонтерів про потреби людей з інвалідністю відреагував миттєво, надавши їм адресну допомогу – олію, крупи та цукор. Особливу увагу приділяв пенсіонерам, забезпечував людей з хронічними хворобами дефіцитними медикаментами. Відсутність світла в Приколотному протягом трьох місяців могла б перерости у справжню гуманітарну катастрофу, але команда заводу під’єднала промисловий генератор, який качав воду зі свердловин у підготовлені резервуари. Всім мешканцям давали можливість заряджати ліхтарики, павербанки, телефони.
У вересні ЗСУ звільнили Харківщину, проте російська сторона продовжує жорстокі обстріли прикордонних районів. Внаслідок влучань більшість об’єктів на території підприємств зазнали пошкоджень. Модернізована котельня, яку на Вовчанському ОЕЗ планували запустити навесні 2022 року, пошкоджена уламками снарядів. Наслідки останнього прильоту по території Приколотнянського ОЕЗ – 85% вибитих вікон та 6 тонн утилізованого співробітниками скла. Долаючи наслідки ударів, команди заводів працюють і над вивезенням продукції – завантажують по 5-6 машин на добу, формують мінімальні партії, щоб максимально убезпечитися від ворожих атак.
Попри всі загрози, їм вдалося зберегти обладнання, сировину, готову продукцію та витратні матеріали. Ми впевнені, разом з українським прапором на деокуповані території нарешті повернеться нормальне життя.
Вовчанський ОЕЗ та Приколотнянський ОЕЗ – наші приклади незламності. Керівники активів згуртували людей і зберегли команди, законсервували та врятували обладнання, знайшли можливості підтримувати місцевих жителів, допомогати громадам пережити складний період окупації. Співробітники заводів показали справжню командну стійкість у роботі. Вони продовжують працювати на місцях, щоб ми змогли запустити виробництво після перемоги. Пишаюся колегами.