Зростання починається там, де закінчується комфорт

29/01/2025

Андрій Батула, працює в компанії з 2007 року, з 2023  – директор ТГТ-Ойл

Андрій Батула, Кернел

Із чого розпочався ваш шлях в Kernel? Чи планували ви подальший ріст у компанії?

У 2007 році я влаштувався охоронцем на елеваторі Великобурлуцької дільниці. На той час я не бачив перспектив росту та розвитку в компанії і просто шукав стабільний заробіток. Але після 2 років роботи охоронцем мене підвищили до начальника зміни. Посада була відповідальнішою, цікавішою, з’явилися організаційні завдання, робота з людьми, збереження продукції та обладнання вимагало більше уваги. Мені почала подобатися робота і я замислився про своє майбутнє в компанії.

Ви не планували кар’єрний ріст, але вас підвищили. Що допомогло?

На першій посаді я мав інструкцію, яка регламентує роботу охоронця, і виконував її. Якщо треба патрулювати територію 12 разів за 12 годин і знаходитися на маршруті 50 хвилин — я це робив. Хоча я сам не бачив перспектив, їх побачили мої керівники, оцінили якісну роботу і відкрили нові можливості. Перша зміна посади спонукала мене ставати краще, навчатися та ставити кар’єрні цілі. За 2 роки я вже обійняв посаду начальника відділу охорони.

Ви впевнено рухалися вперед. Що саме робили, щоб й далі будувати кар’єру?

Дуже надихало спілкування з колегами — я бачив рівень, якого можу досягти, вчився та не боявся брати нові обов’язки.

У 2012 році отримав пропозицію піти заступником начальника відділу на олійноекстракційний завод у Приколотному. Це був час змін: створили підрозділи груп швидкого реагування, було постійне навчання, вдосконалення навичок, зайняття з підпорядкованим складом, який нараховував 36 людей.

Це був досвід у роботі в службі безпеки й постійне покращення. Але не тільки професійне: щоб забезпечити безпеку на підприємстві, потрібно було вивчати виробничі процеси заводу, від приймання насіння до виготовлення олії. Співробітник служби безпеки має бути повноцінно включений у процес. Це спонукало мене цікавитися всіма аспектами виробництва, проводити час у цехах, переймати досвід фахівців.

ровиток персоналу Кернел

Розкажіть, будь ласка, які складнощі виникали на вашому шляху?

Будь-яка зміна — вихід із зони комфорту. Це моя формула успіху. Навіть зараз на посаді керівника підприємства я розумію, що коли мені стає комфортно, ріст зупиняється. Розвиток — це приємний, але морально і фізично важкий процес.

На попередній посаді ти почувався впевнено, добре виконував обов’язки. А після кар’єрного зростання — знов новачок, маєш навчатися, витрачати понад пів року, щоб адаптуватися та дібрати необхідні знання, вкладати особистий час.

Обійти й дослідити підприємство за три години на день після роботи, коли всі поїхали додому — це не комфортно. Але це можна зробити заради ліпших результатів у майбутньому. Коли ти підтягуєш свій підрозділ до нового рівня, впроваджуєш покращення — ось де зріст.

Як компанія заохочувала до подальших кар’єрних цілей?

У 2003 році я вступив до університету, але пішов в академвідпустку й не відновлював навчання, адже не бачив потреби витрачати на це час — потрібно було піклуватися про родину. Саме компанія підтримала моє бажання здобути вищу освіту, необхідну для керівних посад. У 2020 захищав диплом онлайн, сидячи у своєму кабінеті.

Зі зміною діяльності та відповідальності, змінюється список необхідних компетенцій і Kernel завжди надає можливість навчатися. Головне — мати бажання, усе інше компанія надасть.

Які у вас цілі на майбутнє — професійні та особисті?

Зараз вивчаю технології VR та штучний інтелект. Уже є ідеї, де це можна запровадити на виробництві. Я бачу перспективи і впевнений, що через декілька років ми зможемо передати деякі виробничі процеси під керівництво базових ШІ.

Минулого року переді мною постало завдання відновити роботу нового активу Трансгрейнтермінал — терміналу із перевантаження наливних вантажів. Наразі він відновлений практично на 100 % від плану. Я бачу перспективу виробничого розвитку, ми додатково займаємося потужностями для зберігання.

В найближчих планах — покращити побутові умови на активі, створити комфортні та безпечні умови праці, щоб підтримати розвиток та добробут співробітників. Для цього розробляємо єдиний стандарт для приміщення кухні, роздягалень, туалетів та душових кімнат, що відповідає законодавству та міжнародним вимогам. На наступні три роки маю намір розвинути всі можливості активу, зробити його флагманом і стати лідером в Україні з перевалки олійних вантажів.

Яку пораду ви б дали тим, хто теж прагне кар’єрного розвитку в компанії?

Ту, яку даю своїм підлеглим: «Якщо тобі не вистачає чогось для кар’єрного зростання — це не перешкода. Це точка росту, показник, куди рухатися і що робити далі.»

Людина, яка хоче зростати в компанії, має працювати над своїми компетенціями і, найголовніше, не соромитися просити ресурси на розвиток своєї справи та себе. Ресурси є і компанія охоче їх надає. Меж у Kernel  немає.

Протитанкові їжаки, буксирувальні механізми, а ще пічки та не тільки

29/01/2025

“У моменти невизначеності важливо знаходити чіткі та міцні орієнтири. На початку повномасштабного вторгнення такою опорою для багатьох стало залучення в проєкти волонтерства. Більш того, це залишається надважливою справою донині. З чого почалось волонтерство КОЕЗ та як змінилась допомога з часом” – розповів директор Кропивницького ОЕЗ Олег Братуняк.

Протитанкові їжаки, буксирувальні механізми, а ще пічки та не тільки

Коли виробництво зупинилось, ніхто до кінця не розумів, що відбувається і як далеко здатний зайти ворог. У цей момент співробітники заводу переорієнтувались на допомогу. Ми робили все, що могли на той час: виготовляли їжаки – протитанкові та для колісного транспорту, пічки-буржуйки, переобладнували транспорт для військових – встановлювали всередину додаткові лави, допомагали з виготовленням буксирувальних механізмів. Через військкомат віддали свою машину до тероборони. Одним словом, були готові робити все, аби забезпечувати свою армію, а не чужу.

«Отримали задачу, пару днів – і вироби вже їхали на передову»

Запити на допомогу приходили з різних сторін: звертались військові, волонтери, дзвонили з міської влади. Були прохання від наших співробітників, які стали до лав ЗСУ. Організація допомоги мала бути швидка, якісна та «на сьогодні». Але ми всі були настільки змотивовані та об’єднані, що це не лякало, а навпаки додавало сил. Отримали задачу і за пару днів вироби вже їхали на передову.

До справи залучились робітники з усіх цехів, а це близько 30 моїх колег. Наша команда – це кваліфіковані спеціалісти та справжні майстри, тому швиденько розбирались і вперед! Звісно, траплялись запити, які ми не могли виконати, адже у нас не механічний завод і ми просто не маємо необхідного обладнання. Але таких було небагато, а все, що команді було під силу, робили!

Вкладались і діяли суто власними силами. Матеріали діставали з нашого складу металобрухту, переробляли відпрацьовані або запасні механізми тощо. Так само, коли звертались з проханням відшукати хлопцям піддони, чи якесь просте обладнання – відкривали склад, шукали і знаходили.

Як змінились запити та допомога

З часом потреби фронту й те, чим ми можемо бути корисні, почали змінюватись. Відновилась робота підприємства, кількість запитів на виготовлення або переобладнання зменшилась. Але з’явились потреби наших колег-військових. Ми почали збирати на обладнання та закупівлю необхідних речей або приладів. Тримаємо руку на пульсі та актуалізуємо ці запити через певні внутрішні канали. Деякі запити співробітники можуть закрити самі, об’єднавшись. Але іноді ми узгоджуємо з колективом і виділяємо певну суму з бюджету підприємства.

Серед наших колег 45 мобілізованих і ми намагаємось їх підтримувати. Адже допомагати важливо для кожного: і для тих, хто на передовій, і для тих, хто в тилу. І ще невідомо, кого це сильніше підтримує і кому більше потрібно.

Переможемо!

Працівники-добровольці до останнього не залишали елеватор та продовжують доглядати за ним

29/01/2025

З першого дня повномасштабного вторгнення і до липня 2022 року працівники елеватора охороняли територію. Також, попри безпосередню близькість до лінії фронту, окуповані території та постійні обстріли, їм вдалося врятувати та зберегти техніку та службовий транспорт. Керівник дільниці Онищенко Олександр Миколайович розповів свою непросту історію про події тих місяців, про те, як колектив дільниці підтримував його та як йому вдається продовжувати доглядати за елеватором.

Підтримка надійної команди

24 лютого ми отримали рекомендацію: залишатися вдома до особливого розпорядження. На той момент ми ще не знали, що сталося, тримали зв’язок, шукали інформацію. Невдовзі зрозуміли, що райцентр окуповано й до нашого селища намагається прорватися ворожа техніка.

З першого дня війни робота на дільниці зупинилась через небезпеку, проте охороняти її від мародерства продовжили. Тому посилили охорону: додали до штатних охоронців працівників-добровольців, призначили керівників підрозділів.

На початку березня елеватор знеструмило, бо вороги знищили електростанцію в окупованому селищі. Але нас це не зупинило. Підключили генератор для живлення камер відеоспостереження, системи охорони та підтримання роботи серверів. Бензин я возив із Запоріжжя кожні 3–4 дні. Також привозив їжу, мобільні телефони, усе необхідне для хлопців із ЗСУ, що стояли в селі.

Звичайно, продовжувати охорону дільниці було б неможливо без підтримки колективу, без людей, які сміливо та охоче відгукувалися на потреби дільниці. Наприклад, коли в березні зламався генератор, на допомогу прийшов наш «бог електрики» — електромонтер Шелухин Ігор, дуже здібний хлопець. Він у той день не чергував, був вдома, але оперативно відгукнувся: полагодив генератор і заживив від нього котли опалення адміністративної будівлі, щоб люди грілись на території дільниці.

зруйновані активи Кернел

Евакуація людей та обладнання

Ще на початку війни нам вдалося вивезти з дільниці техніку: комп’ютери, ноутбуки, монітори, джерела безперебійного живлення, обладнання. У нас на території було 2 автівки — «Газель» для перевезення працівників та моя службова машина. Цими машинами ми вивезли все, що змогли: головний інженер Давиденко Максим Миколайович за кермом «Газелі» і я на своєму авто. У Запоріжжі я знайшов безпечне місце, де техніка зберігалася майже півтора року, після цього транспортували все в Полтавський офіс. Згодом начальник охорони Калина Анатолій Петрович вивіз генератор, мотопомпу, трактор.

Коли обстріли посилилися, дісталося і елеватору. Перші пошкодження були незначні: постраждали дахи, паркан, склади. Але згодом ситуація погіршилася, сталася пожежа. На цей час на території елеватора не залишилося жодної будівлі, яка не була б пошкоджена або повністю знищена.

Люди теж почали евакуюватися. Більшість наших співробітників переїхали до Запоріжжя, де компанія допомогла їм орендувати та оплачувати житло. Ті, хто поїхав далі, у міста, де є активи Kernel, влаштувалися на роботу в інші активи компанії. Троє наших працівників пішли на фронт — 2 охоронці та слюсар. Я чекаю на їхнє повернення і робота їх теж чекає.

Продовжуємо контролювати дільницю

Перші тижні війни, як і для багатьох, пройшли важко та активно. Вивезти техніку, перегнати трактор, організувати охорону — усе це була додаткова робота, яку потрібно було робити паралельно. Я звертався до колективу, до тих, хто ще залишився та не поїхав, і команда підтримувала. Всі задачі ми виконували виключно добровільно та за власним бажанням.

Наразі елеватор не функціонує та знаходиться без охорони. Але продовжуємо наглядати за ним. У селищі залишився один співробітник. Тримаємо зв’язок та з його допомогою дізнаємося про проникнення на територію, фіксуємо нові пошкодження, можемо вчасно реагувати та контролювати дільницю.

Коли ситуація дозволяє, разом з начальником охорони Калиною Анатолієм Петровичем особисто відвідуємо дільницю, але, через бойові дії та активність ворожих БпЛА, немає можливості робити це так часто, як нам би хотілося.

Вірю, що ситуація зміниться і ми зовсім скоро повернемось на роботу.

Якщо вас є історії для проєкту, якими ви б хотіли поділитись про себе чи про колег, будь ласка, надсилайте їх на пошту для [email protected]  і ми обов’язково про них розповімо.

«Усе моє життя пов’язано із сільським господарством. І якщо я тут і це моє життя, треба розвиватися у своїй справі»

10/09/2024
Гладков Сергій Іванович, працює в компанії з 2011 року, з 2016 року керівник регіонального управління.

Коли розпочався ваш шлях в Kernel та якою була перша посада?

У 2011 році я прийшов до Kernel на посаду головного економіста. У цей час підприємство ще не було таким масштабним. Я почав працювати до реорганізації. А в перехідний період виконував обов’язки й головного економіста, й інженера, й агронома. Не всім співробітникам було легко пристосуватися до змін, тож певний час я був один за багатьох. Це були напружені часи, але я здобув величезний досвід тоді.

Чи планували ви рости в компанії, коли йшли на свою першу посаду? Які були цілі?

Для мене перша посада в компанії стала стартовим майданчиком для подальшого розвитку. Економіст — робота не за бажанням, швидше вимушена дія. На момент, коли я влаштовувався, посада головного агронома була закритою. Оскільки в мене дві освіти, то я мав змогу обирати напрям, куди піти. Тож вирішив спробувати себе на посаді головного економіста. Але не планував затримуватися на цій роботі, адже прагнув іншого.

Ви мали дуже чіткі цілі. Що саме ви робили для росту в компанії?

Дуже багато працював — перші вісім років взагалі не був у відпустці. Я прийшов на роботу в компанію в нелегкий час змін. Багато керівників були ще старих звичок, доводилося підлаштовуватися, працювати 24/7. Це те, що потрібно було в той час. Мою працьовитість помічали, і я почав просуватися вгору.

Які свої якості, окрім працьовитості, ви вважаєте ключовими у вашому кар’єрному рості?

Я цілеспрямована людина, якщо в мене є ціль, я зроблю все необхідне, щоб її досягти. На той час я мав мету попіклуватися про свої потреби, забезпечити себе та своїх близьких, якнайкраще подбати про родину. Для цього я навчався, проходив багато різних курсів, постійно розвивався в агрономії. Мої корисні риси — жага до саморозвитку та цілеспрямованість. Багато тренінгів я пройшов саме в компанії — це цінне комбо з компетенцій та професійних знань.

Розкажіть, які складнощі та виклики були на вашому шляху?

Найважча для мене посада — заступник директора підприємства. Директор багато чого мене навчив, але дуже часто наші погляди та рішення не збігалися. Це був перехідний період у компанії, зміни тільки впроваджувалися, з’являлися нові процедури, усе було в процесі і швидко оновлювалося.

Крім того, не до всіх задач я виявився готовим: перше моє тяжке завдання на посаді заступника директора — звільнити людей. Я скоротив за перший тиждень роботи до 60 осіб. Це стало справжнім випробуванням.

Що мотивувало вас не опускати руки навіть у цей важкий період?

Компанія завжди підтримує та заохочує до кар’єрного розвитку. Починаючи з мотивації і закінчуючи зарплатою.

Також я тримав фокус на власних цілях: усе моє життя пов’язано із сільським господарством, в іншій сфері я себе не уявляю. Мій батько працював головним агрономом на підприємстві. Я сам двічі закінчив університет, пов’язаний із сільським господарством. Це мій шлях, і я на ньому не зупиняюся. Вважаю, якщо ти тут і це твоє життя, треба розвиватися в цьому. Не можна залишатися на місці.

Що вам найбільше подобається у вашій посаді та взагалі в аграрній сфері, у якій працюєте все життя?

По-перше, аграрний сектор — місце для творчості. Тут завжди є ризики, моменти, на які ти не можеш вплинути. Постійні виклики. Постійна гра з погодними умовами. Постійний розвиток. Хтось скаже, що це нудна робота, але не для мене.

По-друге, на посаді мені подобається можливість приймати рішення, мати місце для саморозвитку Я навчаюся, розбираюся в нових тенденціях, які закладені в агропромисловому комплексі. Тим більше, що Кернел — одна з провідних компаній. Тут моделюються та тестуються нові технології, робляться висновки та прогнози. Це мене заохочує і дає впевненість у майбутньому.

По-третє, колектив. У мене в підпорядкуванні люди, за яких я несу відповідальність, намагаюся згрупувати, поєднати, щоб команда працювала в унісон. Коли всі ланки виконують свою роботу та обов’язки, коли все налагоджено та працює, то ця відповідальність приносить задоволення.

Які бачите цілі на майбутнє — професійні та особисті?

Зараз я багато вкладаю у свою доньку, хочу бачити її з хорошою освітою на хорошій посаді, щоб робота їй подобалася. Я спробував і знаю, що це можливо. У компанії теж ще є куди зростати. У Kernel є програма «Кадровий резерв». Мене погодили до цієї програми, тож наступний етап — заступник директора виробництва.

Яку пораду ви дали б колегам, які хочуть рости, але не наважуються ставити амбітні цілі?

Не сумніватися та працювати. Навчатися, вивчати інформацію, слухати досвідчених колег. Треба розуміти, що ніколи не буває просто, на везінні чи на чуді далеко не просунешся. Необхідно працювати. Наприклад, наш механізатор добре зарекомендував себе, й минулого року його висунули на посаду інженера. У Kernel є всі можливості для розвитку, не важливо, з якої посади ви починаєте. Усе можливо!

«У нинішніх умовах найважливіше — зберегти людей»

28/08/2024
Громюк Тетяна, начальник цеху сировини та дільниці готової продукції, працює в компанії з 1993 року.

Із чого починався ваш довгий шлях у компанії Kernel?

Я прийшла на підприємство в 1993 році після училища і працювала транспортувальником: приймала сировину, регулювала подачу та розвантаження на зберігання. Це не відповідало моїй професії (апаратник-екстракторник), але потрібно було із чогось починати. І я почала.

Мені було 18 років, і я не дуже планувала майбутнє. Хотіла потрапити на завод, бо бачила в цьому стабільність, якої так не вистачало в 90-ті роки. Як виявилося, це рішення стало початком цікавого шляху та кар’єрного розвитку. Я працювала транспортувальником і водночас навчалася на машиніста очисних машин. Перехід  на посаду машиніста — моє перше маленьке підвищення.

Що вас надихнуло зростати в кар’єрі?

Неочікувано мене підштовхнула декретна відпустка. Я завжди прагнула зростати й не хотіла, щоб у декреті цей ріст зупинився. Навпаки, я витратила цей час на освіту — закінчила технікум. Тоді я вже розуміла, що не планую продовжувати працювати транспортувати насіння, мені хотілося більшого, для цього потрібно було навчатися, поглиблювати свої знання. І вже через деякий час після повернення на роботу я стала начальником зміни.

Ви були дуже рішуче налаштовані. Що саме ви робили для свого росту в компанії?

На посаді начальника зміни я побачила свої можливості, випробувала себе та переконалася — я можу більше. Це додало мені впевненості, але треба було продовжувати навчання. Щоби отримати наступне підвищення, я закінчила заочно Національний університет харчових технологій і досягла мети — у 2007 році стала начальником цеху сировини. Здається, можна було розслабитися і насолоджуватися успіхом. Але я не зупинилася: проходила всі можливі тренінги, які пропонувала компанія, покращувалася, опановувала нові компетенції. Особливо мені запам’яталися виїзні тренінги в київському офісі. Я вже не згадаю подробиць тих зустрічей, але не забуду людей, з якими там спілкувалася і обмінювалася досвідом. Я вважаю, це дуже поєднує компанію зсередини та надихає поглиблювати свої знання.

Моя керівниця мене підтримувала й жартома називала «вічним студентом», казала, що я все життя навчатимуся. Так і є. Жага та любов до нових знань нікуди не поділися. Ще одна риса, яка допомагає мені не зупинятися — наполегливість. Якщо я хочу щось зробити, я це обов’язково зроблю. Цілеспрямованість, навчання та підтримка колективу допомогли в 2022 році підкорити наступну вершину — я отримала посаду начальника дільниці сировини та дільниці готової продукції.

Поділіться, будь ласка, з якими викликами та складнощами довелося стикнутися? Як ви їх подолали?

Найважчим для мене було стати начальником зміни в молодому віці. Керувати людьми — незвичне та відповідальне завдання. Мої підлеглі були старші від мене. Я хвилювалася, як вони мене сприйматимуть. Як я керуватиму ними, коли ще вчора ми працювали разом? Але варто було спробувати і я побачила, що бригада мені довіряє. Мене цінували та підтримували, підказували, якщо в якихось питаннях мені бракувало досвіду. Коли треба було виконати завдання, ми шукали спільне рішеннями та досягали результату. Я завжди прислухаюся до своїх працівників, бо колектив — наше все.

Що вам найбільше подобається у вашій посаді зараз?

Найбільше подобаються люди. У мене цікава робота, але я розумію, що досягла цього рівня завдяки колективу. Не було б моїх людей, я була б інша. Вони мене скрізь підтримували і це мене мотивує. Навіть у складних ситуаціях, коли щось не вдавалося, вони підтримували  мене та нагадували, що в нас усе вийде!

Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми теж не покинули одне одного. Мене війна застала за кордоном, але я повернулася і продовжила працювати. Начальники змін дочекалися мене, й нам вдалося зберегти колектив. Але не на 100 % — усі механіки пішли на фронт. На щастя, вони живі. Я підтримую з ними зв’язок, щоразу, коли вони приїздять у відпустку, забігають на п’ять хвилин побачитися. Також я завжди цікавлюся їхніми потребами, допомагаю отримати спорядження, яке пропонує компанія.

Ви вже стільки всього досягли. Які у вас цілі на майбутнє?

Моя мета — зберегти колектив. У нинішніх умовах війни, головне — зберегти людей та дочекатися повернення тих, що пішли на фронт. Завжди хтось приходить на роботу, хтось йде, але основний колектив залишається і я маю дбати про нього. Для цього я багато спілкуюся, очолюю профспілковий комітет, заохочую працівників триматися разом та підтримувати одне одного.

Яку пораду ви дали б колегам, які хочуть рости, але мають сумніви?

Я впевнена: якщо людина чогось хоче, то це треба робити. Краще спробувати, ніж втратити можливість. Якщо є хоч маленьке бажання, треба діяти. Люди поруч завжди допоможуть. Коли я починала, то просто ходила, дивилася, питала. А зараз дуже багато інструментів, які допомагають навчатися.

Якщо є бажання — дій, навчайся, зростай, бери консультації. Тільки скажи про своє бажання і тебе підтримають. Зараз усі двері відкриті. Скажи «Я хочу» і вперед!

Наполегливо працювали, щоб повністю відновити елеватор та повернути довоєнні обсяги руху зерна

22/08/2024

Герої нашої розповіді — елеватор, що знаходиться в безпосередній близькості від військового аеродрому, і віддані працівники, які зустріли повномасштабне вторгнення на своїх робочих місцях. Що допомогло їм не втратити силу духу, не піддатися паніці, підтримати одне одного в ці найважчі часи? Начальник елеватора Деркач Євгеній Миколайович поділився своїми спогадами про виняткову рішучість і витримку колег та успіхами, які на початку війни здавалися неможливими. 

Якісна організація та завчасна підготовка — запорука безпеки

Я чітко пам’ятаю події ранку 24 лютого 2022. За три тижні до початку війни в мене народився син. Я встав до нього вночі й чув звук першої ракети, що пролетіла над нашим будинком. О п’ятій ранку почався обстріл авіаційної бази. Одразу почалися телефонні дзвінки від підлеглих, знайомих, рідних. Був відомий усім хаос.  

На елеваторі в цей час працювала нічна зміна, переміщували та відвантажували зерно. Майстер зміни Василь Петрович професійно зреагував: зібрав колег у підвал, заспокоїв, не дав піддатися паніці та наразити себе на небезпеку. Він згрупував працівників, провів доповідь щодо ситуації. Коли стало трохи спокійніше, люди змогли піти додому. Я дав розпорядження знаходитися вдома та подбати про безпеку родин. На території залишилася лише охорона. Щоб запобігти можливій аварії та пожежі, елеватор було знеструмлено. Будівлі та обладнання не зазнали пошкоджень, але робота стала на паузу. 

У перший день повномасштабного вторгнення нам стали в пригоді навчання та вебінари, які проходили за місяць до цього. Компанія готувала нас до можливої агресії, вчила, як діяти, давала інструкції щодо евакуаційних точок збору на елеваторах. Я сам теж проводив зібрання, пояснював порядок дій під час обстрілів, що робити, де ховатися. У січні це здавалося абстрактним та неможливим. Але в лютому, коли теорія перетворилася на реальність, ці знання та досвід забезпечили безпеку працівникам. 

Березень 2022 — перші спроби повернутися до роботи

Уже 24 лютого дехто з наших працівників пішов на фронт добровольцем — старший майстер Микола Савлук, Вешта Ігор, Коханюк Микола та ще багато хлопців. Частина персоналу роз’їхалася по селах. На об’єкті через періодичні обстріли міста чергувала охорона та інженерно-технічний персонал. 

Але через тиждень ми зрозуміли, що прийшов час повертатися до справ — люди просили відновити роботи, щоб перемкнутися з жахливих новин на щось корисне. Тоді ми вирішили вивести на елеватор чоловіків, відремонтувати підвальні приміщення та підготуватися до наступного сезону. У квітні ожила логістика, почалися автоперевезення, і ми повернулися до роботи із зерном, запрацювала лабораторія, вийшов жіночий персонал. І з травня ми вже діяли у звичному режимі. Змінився лише порядок роботи — завжди реагуємо на повітряні тривоги. 

Понад рік елеватор функціонував без змін, аж поки вночі 6 серпня 2023, під час однієї з наймасштабніших комбінованих атак, у територію активу поцілила ракета. Близько першої години ночі мені зателефонував головний інженер та повідомив про вибух. Це були перші за півтора року війни руйнування. Остаточно встановити масштаб пошкоджень стало можливо лише вранці. Елеватор серйозно постраждав: повністю зруйнований зерновий склад, зайнялася пожежа, три силоси потребували повної заміни, ще 7 — суттєвого ремонту, адміністративна будівля та побутовий комплекс залишилися без вікон і дверей.  

Усі працівники нічної зміни, що приймали пшеницю тієї ночі, послухалися майстра зміни та організовано перейшли в укриття. Жоден співробітник Kernel не постраждав. 

Відданість, що не залишає байдужим 

У день після влучання ракети персонал зібрався на активі. Я провів збір, заспокоїв, запевнив, що ми не залишаємося без роботи, пояснив, що ми все відновимо і продовжимо приймати зернові. Так і сталося — роботу було поновлено дуже швидко. 

Компанія сформувала бюджет, відкрила інвестиційний проєкт відновлення, оперативно було проведено першу робочу нараду. На другий день після прильоту приїхала перша монтажна бригада, через два дні ми спілкувалися з підрядниками, через три — уже відвантажували продукцію. На цей час актив повністю відновлено та повернено до паспортних потужностей, а обсяг руху зерна цього року дорівнює довоєнному.

 

Я пишаюся робочими досягненнями на елеваторі. Але набагато більше пишаюся людьми, які не припиняють вражати. З першого дня війни було видно колег, які живуть роботою, вірять у компанію. Тих, хто не залишився вдома, хоч компанія дозволяла і продовжувала нараховувати зарплату. Тих, хто після нічного обстрілу о десятій ранку прийшов, щоб власноруч розгрібати завали. Тих, хто пішов на фронт, але досі відчуває підтримку та піклування компанії. Тих, хто не втік, не махнув рукою. Щоразу команда згруповувалася, приймала новий виклик, наполегливо працювала й давала нову причину пишатися. 

Якщо вас є історії для проєкту, якими ви б хотіли поділитись про себе чи про колег, будь ласка, надсилайте їх на пошту для [email protected].

І ми обов’язково про них розповімо.

“Для мене моя робота — це дитяча мрія, яка стала реальністю”

13/08/2024
Довгаленко Сергій Миколайович, працює в компанії з 2010 року, з 2016 року начальник авторемонтної майстерні.

Розкажіть, будь ласка, із чого почався ваш шлях у компанії Kernel?

22 грудня 2010 року знайомий запросив мене пройти співбесіду на посаду начальника автомобільної колони. Він знав про мій досвід та спеціальність механіка. Начальник автоколони — не зовсім моє, я завжди хотів працювати в майстерні. Тож вирішив почати, щоб далі перейти на посаду механіка з ремонту транспорту.

Та я виявився не готовим до обов’язків начальника. Третього січня вже хотів звільнятися, здавалося: я не витягну. Але мене підтримали директор та головний інженер: переконали не поспішати з рішеннями, ще почекати, розслабитися. Вони допомогли розставити пріоритети, ввели в курс справи. Це дало мотивацію не здаватися.

Ви планували перейти на нижчу посаду — механіка. Чи були цілі щодо подальшого кар’єрного росту?

Я планував кар’єрно зростати, але саме в напрямі ремонту автомобілів. Перехід на посаду механіка хтось вважав би кроком назад, але для мене це був початок мого шляху до мети. Та посада начальника автоколони теж не була марнуванням часу: я зрозумів, як працює компанія, як налагоджені тут внутрішні системи. Цей досвід дуже допоміг мені в майбутньому.

Що саме ви робили для росту в компанії? Над чим довелося попрацювати?

Я був дуже уважним до дрібниць і багато вчився на практиці. Працюючи з водіями, я знаходив можливість зазирнути в майстерню, замість відпочинку в кабінеті, я приділяв увагу ремонту. Думав, як пришвидшити процес, як організувати роботу ефективніше. Помічав, яких знань мені не вистачає.

У 2011 році в мене не було доступу до такої кількості інформації, як зараз. У мене навіть комп’ютера не було. Тоді мені стала в пригоді моя цікавість до процесу. Я проводив багато часу в майстерні, весь досвід здобував на практиці під час ремонту. За пару років я досконало опанував роботу з автомобілями, які компанія використовувала на той момент. А потім парк почав розширюватися, з’явилися іномарки, і я знову вдався до навчання. Необхідно було зростати та змінюватися разом із компанією.

Розкажіть, як саме ви навчалися, можливо, проходили курси? Де шукали інформацію?

У 2016 році я почав працювати за комп’ютером, з’явилася можливість знаходити інформацію про різні автомобілі. Я використовував статті та відео, читав форуми, не соромився ставити запитання досвідченим у цій сфері майстрам. Спеціально відвідував СТО, дивився, як працюють інші, помічав, що можна покращити.

Але найефективнішим став для моєї команди метод спроб: ми просто робили щось уперше. Так, не обійшлося без помилок. Але наш принцип був такий: краще зіпсувати пару деталей, але навчитися і зекономити компанії гроші на обслуговуванні та ремонті в майбутньому. Керівництво мене в цьому підтримало.

Результати перевершили очікування! Якщо раніше ми обслуговували 90 % іномарок компанії в сторонніх автосервісах і лише 10 % у власній майстерні, то за 1,5 року ця пропорція змінилася. Зараз ми 80% обслуговуємо в себе в майстерні й лише зі специфічними запитами звертаємося до СТО. Для цього не знадобилося наймати додаткових спеціалістів, команда всього навчилася. За роки моєї роботи в майстерні автопарк повністю оновився, а люди залишилися ті самі. Без спеціальних курсів я та моя команда навчилися всього на власному досвіді.

Які ваші особисті якості допомагають вам об’єднувати людей та зберігати колектив упродовж багатьох років?

Це дуже нелегка та кропітка робота. Але я розумію, що знайти спеціалістів кращих, ніж ті, кого я виростив, мені буде дуже важко та довго. Тому потрібно було мати терпіння та працювати над стосунками в колективі. Я приділяю майстрам багато уваги, допомагаю їм виявляти готовність до змін, заохочую не боятися пробувати нову роботу. І це працює.

Що вам найбільше подобається у вашій посаді?

З 2016 року моя посада — начальник майстерні. Механік — професія, яку я обрав ще в дитинстві. Тож для мене моя робота — це мрія, яка стала реальністю. Це моє! Також мені подобається працювати з людьми, з колективом, який зі мною вже багато років. Ми разом долаємо виклики, вчимося, змінюємося, досягаємо цілей. Ми довели, що можемо ремонтувати не гірше за СТО. Це наша маленька перемога.

Поділіться своїми цілями на майбутнє. У якому напрямі плануєте рухатися далі?

Моя мета — навчатися. Карантин та повномасштабне вторгнення уповільнили темп, але зараз, як ніколи раніше, багато можливостей для розвитку й компанія заохочує до цього. У нас дуже високий рівень, але зупинятися не можна. Техніка постійно змінюється, вдосконалюється, і ми маємо зростати теж.

Яку пораду ви б дали колегам, які хочуть зростати в компанії, але їм заважають сумніви?

На моєму шляху було багато сумнівів, які мені заважали. Тому зараз я хочу порадити всім: пробуйте. Поки не спробуєш, не зрозумієш, що все не так страшно. Навіть якщо ти впадеш, то піднімешся іншою людиною. А, можливо, усе вийде з першого разу.

Якби я міг повернутися на 15 років назад та дати пораду собі, я б сказав: «Будь сміливим, амбітним, іноді зухвалим! Ніколи не сумнівайся в собі». Завжди знайдеться хтось, хто зможе тебе підтримати.

 

Якщо вас є історії для проєкту, якими ви б хотіли поділитись про себе чи про колег, будь ласка, надсилайте їх на пошту для [email protected].

І ми обов’язково про них розповімо.

 

Kernel одним із перших на ринку впровадив систему еТТН

06/08/2024

Попри воєнний стан, Kernel продовжує курс на інновації – розвиває сервіси автоматизації та оптимізації процесів. Зокрема з 1 червня у компанії перейшли на новий рівень впровадження системи електронних товарно-транспортних накладних (еТТН) – застосування еТТН в обліку. Вже за перший місяць нового процесу в обліку проведено  більш ніж 2 000 електронних накладних. І це лише початок.

Перехід еТТН: досвід Kernel

Загальна кількість накладних за сезон — близько 140 тисяч! Це величезне навантаження на співробітників та витрата додаткових ресурсів і часу. Враховуючи, що  обмін інформацією між усіма сторонами процесу вантажних перевезень може бути оптимізовані, ми завжди шукали рішення, щоб це зробити. Одним із кроків у цьому напрямі і стало застосування в бізнес-процесах компанії еТТН. 

Впровадження еТТН було поступовим. Ще восени 2020 року Kernel проводив найперші тестування еТТН версії 2. Пізніше з’явилася третя версія еТТН, яка мала стати обов’язковою для використання на державному рівні. Проте через повномасштабне вторгнення перехід на електронні накладні відтермінувався — на сьогодні такої вимоги як обов’язкової немає. Вже на першому етапі  ми зрозуміли переваги еТТН, тому у серпні 2023 р. за власною ініціативою продовжили роботу над проєктом.

Микола Мірошниченко
Директор з логістики Kernel
Микола Мірошниченко

Ми розуміємо, що майбутнє за електронними документами, що бізнес тільки виграє від таких трансформацій. Але такий складний процес вимагає змін від всіх сторін –  учасників еТТН, зокрема від представників, відповідальних за здійснення господарських операцій на кожному етапі перевезення. У них мають бути кваліфікований електронний підпис (КЕП), інші процеси, інші контролі, зміни у бухгалтерському обліку тощо. Ми взяли на себе відповідальність допомогти нашим партнерам: навчаємо, роз’яснюємо, заохочуємо, щоб разом змінювати ринок.

Неочікувані виклики на шляху до інновацій

Kernel – один із перших на ринку, хто інтегрував еТТН зі своїми системами обліку. Оскільки не було можливості спиратися на досвід інших компаній, кожен крок доводилося продумувати самостійно шляхом проб та помилок, тестувати, покращувати. Не обійшлося без викликів.

Для початку ми інтегрувалися із центральною базою даних (ЦБД) – усі еТТН реєструються в ЦБД, а далі реалізували інтеграцію з усіма обліковими системами та статус підписання автоматично відображаються в наших системах. Тож окремим завданням став випуск КЕП для вагарів на елеваторах, заводах та терміналах та навчання ним користуватися.  

Справжнім викликом стало залучення до переходу на еТТН водіїв, адже вони не є співробітниками Kernel і потребують додаткової уваги як для інтеграції до процесів, так і для навчання. Після довгих пошуків рішення, адаптованого саме для водіїв вантажівок, найкращий варіант запропонував наш партнер – платформа «Документ.Онлайн». Їхня команда  розробила мобільний застосунок з урахуванням всіх особливостей роботи “в польових умовах” – простота інтерфейсу, робота при неякісному освітленні, з нестабільним інтернетом тощо.

Ірина Тінькова
Бізнес-аналітик проєктів документообігу Kernel
Ірина Тінькова

Реалізувати проєкт, який поєднує таку велику кількість різних систем, – це челлендж. Нам потрібно було забезпечити стабільну роботу всіх ланцюжків процесі, щоб не заблокувати діяльність підприємства. Якщо не спрацює хоча б одна точка інтеграції, зупиниться все – відправлення, перевезення та одержання вантажів. Крім того, через одночасне підписання великої кількості накладних потрібно було розробити рішення, яке витримає таке навантаження та буде здатне автоматично запустити зупинені процеси в максимально короткий час.

Інший бік — програма мала бути інтуїтивно зрозумілою для користувачів з мінімальними навичками користування смартфоном. Багатьом водіям було дуже складно на самому початку опанувати підписання електронним підписами. Ми підготували для них інструкції, як у текстовому форматі, так і відеороліки. Крім того, організували підтримку водіїв в телефонному режимі та створили спеціальний канал в телеграм, куди вони можуть повідомити про проблему й отримати допомогу. Ми ініціювали зміни в мобільному застосунку, спираючись на зворотний зв’язок від водіїв, щоб зробити його максимально простим у користуванні та інтуїтивно зручним

Ганна Муляр
Керуючий партнер «Документ.Онлайн»

Однією із важливих складових запиту Kernel щодо застосунку були простота і зручність у користуванні. Адже перехід на еТТН – це не лише технічно складний процес, а ще й сповнений викликів людського фактору. Учасники інтеграції часто мають внутрішній опір до інновацій та не дуже обізнані у користуванні цифровими сервісами. Щоб максимально полегшити роботу водіям, ми реалізували у додатку реєстрацію користувача через номеру телефону (в інших сервісах доступна опція тільки через email, якого більшість водіїв не мають) і забезпечили підтримку роботи з декількома хмарними КЕП. Простий інтерфейс адаптований для людей, які не мають досвіду роботи з ПК. Усе це допомогло залучити вже понад 600 водіїв для проєкту впровадження еТТН та кожного дня долучаються нові водії

Тож навіть коли ми вже мали застосунок, залишалося відкритим питання КЕП для водіїв. Першою спробою був «Дія.Підпис» — це безплатний варіант, з можливістю прив’язати його до застосунку та отримати онлайн. Але на практиці користуватися ним було вкрай важко — водії не завжди мали доступ до якісного інтернету, вночі не могли пройти Face ID. Виникла потреба шукати зручніший інструмент. Тож ми інтегрувалися з ПриватБанком для отримання КЕП, і прив’язали підпис у мобільному застосунку. Ще один варіант — підпис від DepositSign, мінусом якого була необхідність приїжджати до офісу. Зараз триває робота над можливістю отримати підпис DepositSign, пройшовши фізичну ідентифікацію через додаток «Дія».

Досягнення та плани на майбутнє

За перший місяць впровадження підписали близько 2000 електронних накладних. Триває процес залучення та навчання більшої кількості водіїв. Впроваджено телеграм-бот для швидкого та зручного з’єднання зі службою підтримки. Серед найближчих планів – до кінця літа плануємо приєднати до системи всі заводи та елеватори компанії та перейти до наступного процесу – перехід на еТТН перевезень зерна з поля на елеватор. 

Ірина Пижова
Керівник фінансової служби дивізіону логістики Kernel
Ірина Пижова

Раніше паперові ТТН проходили декілька етапів перевірки, і тільки після цього ми розраховувалися з перевізником. Нам передавали цілі ящики паперів, які треба було переглядати та зберігати. Кожна перевірка займала 20–30 хвилин. Але зараз, коли ТТН електронні, ми автоматично отримуємо посилання та підтвердження, що накладна підписана. Це займає лічені хвилини.

Але найбільша користь від переходу на еТТН — ми поступово змінюємо ринок. Чим більше буде електронних накладних, тим швидше та легше буде облік, тим кращою, безпечнішою та прозорішою буде бухгалтерія. Перехід на еТТН — це робота на перспективу для гарантування безпеки господарських операцій. Наступним кроком будуть елеватори, порти та перевезення зі сторонніх складів.

Валерій Влас
Керівник відділу забезпечення автотранспортом Kernel
Валерій Влас

Будь-який новий процес — це важко. Але серед наших партнерів багато тих, хто йде в ногу із часом та доєднується до нових процесів у Kernel та в країні. Деякі перевізники ще у 2021 році відгукнулися на зміни та почали отримувати ключі для електронних підписів водіїв, підтримували цей проєкт, розуміли, що із часом електронна ТТН стане обов’язковою. Зі свого боку найбільше зусиль нам довелося витратити на навчання водіїв та перевірку коректності їх роботи з еТТН. У пілотному проекті, на перших місяцях (січень-лютий), брали участь приблизно 50 водіїв. Ближче до червня їх було вже 250 людей. А в червні вже 95–98 % водіїв на цьому ланцюгу підписували виключно електронні ТТН. На сьогодні всі водії власного автопарку ТОВ “АТП-2004” мають КЕП, а також приблизно 25% водіїв наших партнерів-перевізників також отримали КЕП.

Завдяки переходу на еТТН ми помітили, що на 50% зменшився час на видачу супровідних документів на точках відвантаження, а також значно пришвидшився процес розрахунку з перевізниками: ми не чекаємо 5–7 днів на паперову накладну, не витрачаємо час на перевірку та виправлення. Усе автоматизовано, можливість помилки мінімальна. Крім того, ми навчаємо наших партнерів — перевізників та водіїв — працювати з електронними накладними. І вони вже будуть готові, коли перехід на еТТН стане обов’язковим. Доки інші думатимуть, як це зробити, наші перевізники вже матимуть досвід, їхня цінність на ринку зростає.

Попри те, що зараз перехід на еТТН не обов’язковий, Міністерство інфраструктури закликає бізнес доєднуватися до програми. Це дуже довгий і складний процес — інтегрувати еТТН з усіма системами, які вже налагоджені в компаніях та успішно працюють із паперовими накладними. Тож пишаймося, що наша команда Kernel розпочала цей проєкт та успішно втілила перший етап. Далі – більше!

Працівники дільниці організували власну спецоперацію та сміливо врятували техніку і врожай

18/07/2024
Працівники дільниці організували власну спецоперацію та сміливо врятували техніку і врожай

З 26 лютого по 8 вересня 2022 дільниця знаходилася під окупацією. З першого дня повномасштабного вторгнення базу оточували вибухи та дрони, а невдовзі й ворожа техніка. Про те, як невеликому колективу дільниці вдалося не здатися, дати опір окупантам, підтримувати одне одного та місцевих жителів і продовжувати виконувати свою роботу нам розповів молодший фахівець відділу безпеки Рудь Микола Миколайович.

«У важкій ситуації ми разом шукали вихід»

Через небезпеку ми не могли зустрічатися колективом на базі, тому збиралися в домах, обмінювалися інформацією, обговорювали питання, з якими стикалися. Ми були відрізані від компанії та змушені приймати рішення самостійно вже на місці. Але, по можливості, я підтримував зв’язок зі своїм керівником, не втрачав шанс зателефонувати, звітував, радився. І завжди чув нагадування від Харченка Сергія Миколайовича: «Насамперед бережіть себе та людей. Людське життя важливіше за все». Я цей погляд підтримую, але було боляче бачити, як розкрадають техніку, мета якої — вирощувати хліб, давати людям роботу, можливість піклуватися про родини, розвивати село. Для нас це більше, ніж сільгоспобладнання.

Саме від наїздів та пограбувань окупантів база зазнала найбільших втрат:

  • обстріляли вагончик охорони, щоби потрапити всередину та вкрасти монітори чергового,
  • забрали легковий автомобіль,
  • викрали великий запас сухих добрив.

 

Такі набіги продовжувалися, тому, щоб зупинити мародерство, потайки організували чергування та охорону бази вночі. Ми прийняли рішення врятувати і сховати техніку у дворах небайдужих місцевих жителів. Через це до мене додому приїжджали з допитом, але ми знали, що робимо та не збиралися відступати. В усіх рішеннях мене підтримували та допомагали механізатори — тракторист Ратій Олександр Володимирович та комбайнер Країло Михайло Михайлович. Разом нам вдалося не дозволити окупантам розграбувати базу та попіклуватися про людей.

Головна сила та цінність — люди

Щоб забезпечити людей зерном, нам довелося вдатися до хитрощів. Серед техніки, яку ми вивезли, був комбайн на ходу — ми відтягли його на приватне подвір’я та розібрали. Щоразу, як по нього приходили окупанти, ми казали, що він в ремонті. Так нам вдалося зберегти його до моменту, коли визріла озима пшениця. Врожай збирали вдень, на свій страх та ризик, і тут теж не обійшлося без труднощів: до нас приїжджали, допитували. Потім їздили по дворах, перевіряли, чи дійсно ми роздали те зерно людям. Ми роздали. Розвезли в кожен двір. Це хліб для наших людей, їм він й мав дістатися.

А коли збір пшениці було закінчено, ми знову пошкодили комбайн, щоб він не дістався ворогу. Так він і стояв біля двору, ніхто його не чіпав до визволення — нам вдалося зберегти всю техніку та врятувати врожай.

Чекаємо, коли знову зможемо працювати на своїй землі

Після деокупації власними силами переганяли техніку в безпечні регіони: я супроводжував, хлопці — на тракторах, чіпляли сівалки та потрошку їхали. На блокпостах проблем не було: ми самі допомагали їх будувати, тому одразу робили під розмір нашої техніки, щоб вона вільно проїхала. Також після визволення ми отримали допомогу від компанії Kernel: борошно, цукор, інші продукти. Це було дуже доречно, адже село пережило важкі часи, коли купити щось було майже неможливо.

Зараз, через небезпеку, база не працює, усі співробітники на фронті. З механізаторами я підтримую зв’язок — Ратій Олександр воює на Куп’янському напрямку, а Країло Михайло на Херсонському, його було серйозно поранено в голову, але зараз він знову в строю. Компанія їх теж підтримує — за ними збережено їхні робочі місця, їм нараховується заробітна плата, робота очікує повернення цих спеціалістів. І я очікую. Зараз важко будувати плани на майбутнє. Єдиний мій «план» — щоб хлопці повернулися живими та здоровими, щоб села жили, діти безпечно ходили до школи, а на полях знову мирно вирощували хліб.

Якщо вас є історії для проєкту, якими ви б хотіли поділитись про себе чи про колег, будь ласка, надсилайте їх на пошту для [email protected].

І ми обов’язково про них розповімо.

 

«Результату не буде, якщо немає чіткого завдання та алгоритму виконання»

03/07/2024
Олена Богушева, керівник групи систем менеджменту якості, тренерка компетенції «Управління виконанням»
Юлія Коваленко, керівник відділу адміністративної підтримки персоналу, тренерка компетенції «Управління виконанням»

Чому ви вирішили спробувати тренерство та обрали саме цю компетенцію?

О.Б. На своїй посаді я проводжу навчання з менеджменту якості та безпечності продуктів, але раніше робила це, як вміла. Тому, коли з’явилася можливість зрозуміти, як вчити дорослих людей, я побачила шанс поліпшити навички й робити це професійніше.

Почати тренерство було для мене викликом: брак часу, підготовка вночі, навчання. Усе заради того, щоб мати якісну експертизу та вміти професійно донести її людям. Часто згадую, що ми заходили в цю програму з меседжем: «Хто має наснагу й бажання займатися підготовкою у свій особистий час — записуйтеся». Тож я знала, на що погоджуюсь. Але сам процес тренінгу, спілкування, сильна енергія, відгук, запал — це варто всіх зусиль.

Також мені близька компетенція, бо можу протестувати їх з командою та на власному досвіді оцінити, що працює краще, а що – гірше. Висновками ділюсь на тренінгах.

Ю.К. Це був виклик: мене завжди цікавили спілкування та комунікація з людьми, тож програма внутрішнього тренерства стала можливістю для власного розвитку. У своїй основній діяльності я багатозадачна людина, сама себе мотивую до нових дій, тому вирішила підготуватися й спробувати.

Чому «Управління виконанням»? Я завжди працюю на результат, але його не буде, якщо немає чітких завдань та алгоритмів виконання, особливо це стосується керівників. Управління — наче окрема професія. Хотіла покращити свої управлінські здібності завдяки програмі тренінгу, спілкуванню з іншими керівниками, обміну досвідом. Ця компетенція перетинається з психологією, саморозвитком, розумінням своєї особистості — тим, що цікавить мене вже давно.

На які свої якості та навички ви спираєтеся в роботі тренера?

О.Б. Досвід, бажання розвиватися і прокачувати себе в компетенції, особисте використання вправ, які вивчаємо на тренінгах. Також сильне бажання ділитися своїми відкриттями: не можна приховувати цінні знання від інших, люди повинні мати можливості застосовувати ці інструменти в роботі та особистому житті. «Управління виконанням» — компетенція, яку можна транслювати на робочу команду, на родину, дітей, адже ти вчишся формулювати та правильно ставити задачу, а це пряма дорога до успіху. Від того, чи правильно ти ставиш завдання, залежить результат, не тільки робочий, а й побутовий.

Ю.К. Мені допомагає вміння приймати думки та коментарі колег. Навіть коли все йде не дуже гладко або обговорюються спірні кейси. Також моя усмішка: залучаю аудиторію емоційно. І після цього вже, завдяки вмінню почути інших, не допускаю, щоб гострі питання перетворилися на критичні.

Ще в тренінгу є частина про розвиток людини. Не тільки в бізнесі — будь-де вона проходить ті самі 4 кроки розвитку. І в нас є чіткий опис людини на кожному етапі, чого вона потребує в цей момент. Завдяки цьому бачу, як реагувати на недоліки та розумію, як підтримати та допомогти кожному на цих етапах.

Які у вас були виклики чи складні ситуації під час виступів? Як вдалося їх подолати?

О.Б. Викликом може стати брак часу: ми проводимо тренінг у робочі години, потрібен час на підготовку, необхідно зібрати всю групу в певному місці в потрібний час, синхронізуватися двом тренерам, бо ми працюємо в парі. Із цією задачею допомагає відділ навчання — бере планування на себе, надає величезну підтримку тренерам, готує презентації та матеріали.

Поточна операційна робота за основною посадою може не відпускати — іноді її дуже багато. І коли ти постійно поточних завданнях, то буває важко перемкнутися на тренінг, на те, що завтра ти не ризик-менеджер, а викладач. Зміна позиції — це випробування. На цей день треба відкласти роботу та зосередитися на групі. Але ця зміна дозволяє перезавантажитися, повернутися з новими силами. 

Під час тренінгів теж є складнощі: ми працюємо з сформованими керівниками та лідерами, а вони накладають на кейси свій досвід, своє бачення, свої напрацювання. І не завжди погоджуються з новими ідеями. 

Ю.К. Коли я починала, викликом було управління групою досвідчених керівників: я пишалася вже тим, що просто працюю поряд із ними. Необхідно було навчитися правильно спілкуватися із цією групою та вести її. Бувають і курйозні випадки. Нещодавно був перший тренінг за новою програмою. Я розглядала з аудиторією нові кейси та група приділила дуже багато уваги спірним деталям, атмосфера загострилася, бо між рядками кожен читає щось своє. Ми взяли собі на замітку зміни, які треба внести, і вже працюємо над ними.

Що допомагає долати складні ситуації? У першу чергу — комунікація. Важливо пам’ятати: ти працюєш із різними людьми, різними типами особистості. У спілкуванні я намагаюсь бачити психотип людини, і так мені легше реагувати на її поведінку та давати адекватний фідбек.

Що вас надихає в роботі тренера?

О.Б. Енергія, з якою ти виходиш після тренінгу, після роботи з аудиторією. Відгуки, сприйняття, спілкування з різними людьми — це заряджає.

Також розширення кола знайомств: ми працюємо в одній компанії, але близько можемо бути не знайомі. А тренінг — це 8 годин спілкування, після якого робоча комунікація стає легшою та ефективнішою.

Ю.К. Залученість колег. У мене молодий колектив і для мене важливий вогник в очах. Коли його не бачу — це сигнал подумати, що змінити, як підвищити мотивацію. Так само на тренінгу: коли працюєш із групою колег, коли бачиш залученість, вогонь в очах, інтерес. Для мене кращого результату не може бути.

Як вам робота з партнером: чи легко було пристосуватися та що найбільше подобається?

О.Б. Коли ми проходили навчання на цю компетенцію, нас було 8 тренерів, але до фіналу дійшли ми вдвох.Те, що ми обираємо працювати разом як онлайн, так і офлайн, свідчить про нашу згуртованість і здатність знаходити спільну мову в будь-яких умовах. Навіть коли немає часу, ми шукаємо та знаходимо можливість провести тренінг вдвох.  Робота в парі дає підтримку, можливість перепочити, допомогу в технічних моментах (перемикати презентацію, роздати матеріал).

З Юлею дуже комфортно працювати,. У неї інший погляд на підготовку, але завдяки тому, що готуємо програму з урахуванням аудиторії, повторюємо тему та підлаштовуємо її під групу — на тренінгу ми, як одне ціле. Юля може зробити будь-яку ситуацію кращою, заряджає своїм оптимізмом та ентузіазмом, налаштована досягати змін на краще. 

Ю.К. Олена — найкращий партнер, якій тільки міг бути. По-перше, у неї дуже великий досвід, добре розвинені комунікативні навички, тож проблем, щоб знайти спільну мову та розподілити матеріал, не було взагалі. По-друге, чіткість — ми обидві любимо, щоб усе було “по поличках”.

Також групова робота рятує під час виступу: ми підтримуємо одна одну в обговореннях, коли виникає спірне питання, Олена вміє заспокоїти аудиторію. І ще наша спільна риса — усмішка та почуття гумору, ми створюємо певну атмосферу та тримаємо увагу аудиторії.

Як повномасштабне вторгнення вплинуло на настрій людей щодо навчання?

О.Б. Ми навчали до ковіду, на карантині та зараз, під час повномасштабного вторгнення.  Навчання завжди має сенс, навіть у найтяжчі часи. Карантин і війна принесли великі виклики, але ми залишаємося впевненими в своїй місії і продовжуємо навчати, надихаючи інших нашим прикладом.

Ми віримо у потребу навчання та розвитку, навіть коли світ знаходиться в стані кризи та нестабільності. Тренінги, як якір/опора, допомагають людям знайти стабільність і напрямок в цих складних часах. Ми допомагаємо не лише отримати нові знання, але й зберегти віру в світле майбутнє, а саме в те, що буде потреба використовувати знання.

Також ми отримали відгуки, що тренінг — це чудова можливість спілкуватися поза роботою, зосередитися на позитивному. Люди були дуже вдячні компанії за можливість почути щось, окрім новин, відчути, що життя продовжується. Через це зараз фокус перемістився в бік офлайну, жвавого спілкування, обміну досвідом.

Ю.К. Люди йдуть на офлайн за живим спілкуванням, підтримати одне одного, побути з колегами поза роботою. Це основна мета. Якщо матеріал цікавий, тоді вже виникає інтерес до самого навчання. Ще я помітила, що під час вторгнення люди рятуються роботою. Тому приходять на тренінг із мільйоном думок у голові, і треба вміти їх перемкнути. Якщо це вдалося, то зрозуміло, що ми тут зустрілися не дарма, що змогли допомогти одне одному. Щире живе спілкування повертає людину з думок у реальність, у момент.

Бліц від Олени

Яку суперздібність ви б обрали, якби була така можливість?

Зупиняти час.

Яку пораду ви б хотіли почути на старті вашого тренерства?

Я її почула: «Не бійся публічних виступів»

Якою однією фразою ви б запросили колег на тренінг?

Приходьте на «Управління виконанням», дамо вам інструменти, які допоможуть у роботі та в житті.

Бліц від Юлії

Яку суперздібність ви б обрали, якби була така можливість?

Лікувати душі людей: наповнювати добром та теплом.

Яку пораду ви б хотіли почути на старті вашого тренерства?

Будь собою та впевнено йди до своєї мети

Якою однією фразою ви б запросили колег на тренінг?

Давайте чудово проведемо час, наповнимо одне одного знаннями та енергією!